Поради мандрівникам

Усамітнені куточки Пхукету

Більшості туристів з головою вистачає метушні і по основному місцю проживання, тому вони летять на відпочинок у пошуках спокійного та розслабленого відпочинку, а не веселощів і яскравих вогнів нічних клубів. На їх щастя, більшість курортних зон Пхукету орієнтується саме на таких мандрівників, змагаючись у тому, котрій з них вдасться забезпечити гостям максимальний релакс.

 

Усамітнені куточки Пхукету

 

Семикілометрова дуга пляжу Банг Тао, обрамлена по всій довжині чудовим казуариновим гаєм, начебто створена для пошуку гармонії з природою. Розташувавшись у тіні цих хвойних дерев, можна донесхочу насолоджуватись оточуючою красою, а думки самі собою налаштовуються на філософський лад. Навіть у розпал сезону, коли на сусідніх пляжах вирує життя, тут можна знайти відносно безлюдне місце, аби ніхто не псував ваш медитативний настрій. Проте не слід думати, що Банг Тао – одна суцільна пустеля. У південній його частині, інфраструктура розвинена добре, забудова досить щільна, а людей чималий натовп. Тут можна досить дешево орендувати житло. Середня частина – більш поважні готелі, з вищою ціною акомодації та найбільшою концентрацією туристів з Європи. А шукати усамітнення краще за все  у північній частині. Людей мало, закладів також. Вхід до води досить крутий, що не надто підходить для сімей з дітьми, однак, якщо пройти ще далі на північ, то Банг Тао повільно змінить свою назву на Лаян, де досить мілко поблизу берега, але все ще не надто людно. Дітлахи будуть у захваті. Ці місця відносяться до заповідних, тож будівництво у безпосередній близькості заборонено, що також позитивно відображається на якості відпочинку.

 

Прекрасним вибором для споглядального проводження часу є Най Харн. Розташована майже біля самісінького південного краю острова, лагуна оточена горами, на яких буйною зеленню розкинувся справжнісінький тропічний ліс. Штучною протокою з’єднане з морем живописне озеро, куди теж при бажанні можна зануритися. Пляж невеличкий, менше кілометра, проте місцеві краєвиди просто перехоплюють подих. Безпосередньо на ньому немає готелів, оскільки територія належить буддійському храму, розташованому поблизу, а місцеві ченці не в захваті від ідеї будівництва на ній туристичних споруд. Три комплекси все ж вдалося звести обабіч, однак номери тут непристойно дорогі. Шукати житло потрібно трохи осторонь, де пропозиції куди більш демократичні. Поблизу Най Харна дуже часто оселяються люди, що планують провести тут щонайменше декілька місяців. Причиною тому є вищезазначені казкові пейзажі, відсутність пожвавлених автодоріг, докучливого гуркоту моторних човнів, наявність всієї необхідної інфраструктури та загальна атмосфера спокою і умиротворення. Щоправда, людей у високий сезон тут буває чимало.

 

Хочете затишку, але не хочете заради цього задиратися у якісь хащі? Тоді зверніть увагу на Ката Ной. Невеличкий пляж, що відокремлений від великого Ката природною скелею, знаходиться у глухому куті. Прекрасне місце, що дозволяє насолодитися атмосферою малолюдного місця, з напрочуд красивими краєвидами, без нічного гамору та загальної метушні. Тут вельми скромний вибір закладів громадського харчування, та й ті, хіба що, при готелях. Місця у тіні пальм та казуаринів, у переважній кількості, також належать їм, проте, якщо ви не гість одного з них, можна без проблем орендувати шезлонг з парасолькою. Якщо все ж захочеться себе трішки розважити, можна орендувати гідроцикл, проїхатися на банані, попірнати з маскою або ж політати на парашуті. Ну а коли душа вимагатиме більшого – пляжі Ката та Карон, розташовані поблизу, із радістю задовольнять всі ваші потреби.

 

Північно-західна сторона острову зустріне вас пляжем Мао Кхай. Одинадцятикілометрова смуга піску, що простягнулася вздовж моря, робить його найдовшим пляжем на острові. І найбільш безлюдним, до того ж. Частково він знаходиться на території національного парку і відповідає критеріям «мало людей, багато природи». Буйні зарості тропічних дерев дають прекрасну тінь. І вся вона ваша. Адже на Мао Кхай практично немає готелів чи гостьових будинків, а на півночі й закладів можете не зустріти. Тільки ви та природа. Серед відвідувачів пляжу значно більше самих тайців, аніж туристів. Місцеве населення полюбляє розташовуватись на пікнік, у затінку під кронами. Чим далі на південь, тим більше починає з’являтися осередків цивілізації у вигляді магазинів, їдальнь та усюдисущих масажистів. Пляж прилягає до території аеропорту, що дає змогу зробити неймовірні фото, коли літаки йдуть на посадку. Захоплююче видовище, хоча й досить гучне. Плануючи поїздку з дітьми, зважайте на те, що тут глибоко вже за пару метрів від берега, тож повчити їх плавати краще деінде.

Власне кажучи, на Пхукеті кількадесят пляжів, різних розмірів, форм та людності. Перераховувати їх усі можна дуже довго, але, сподіваймося, що і наведені вище допоможуть вам обрати місце відпочинку до душі, особливо якщо ви наміряєтесь відвідати це казкове місце вперше.    


Природні заповідники Домініканської республіки поблизу курортів.

Природа Домініканської республіки, в першу чергу, ототожнюється з розкішними пляжами, кришталево чистою, блакитною водою та стрункими пальмами, які оточують узбережжя. Але чомусь всі забувають про те, що це тропічна країна із усіма супутніми атрибутами. А може й просто не знають. От і дарма. Заповідники з величними лісами, печерами, водоспадами та пустелями не менш приголомшливі,  аніж красоти курортної зони. І було б серйозною помилкою не зазирнути хоча б до одного з них.

 

Природні заповідники Домініканської республіки поблизу курортів.

 

Тим мандрівникам, що обрали спокій та усамітнення віддалених куточків, замість галасної метушні популярних курортів, буде значно простіше дістатися до подібних місць. Наприклад, відвідини парку Ель-Чоко, без особливих проблем можна здійснити з будь-яких рекреацій  регіону Пуерто-Плата. Заповідник досить молодий, однак від того не менш цікавий. 77 кв. км його площі вкриті густими хащами, просторими пасовищами та живописними лагунами. У кронах дерев мешкають десятки видів рідкісних птахів, а під ними – колонії орхідей. Однак не цим парк знаменитий. Його головна пам’ятка – це комплекс підземних печер «Карибський карст». До нього можна потрапити двома шляхами – звичною туристичною стежкою або ж ефектно з’явившись з-під води у водолазному спорядженні. Можете захопити з собою купальник, адже у великому підземному озері одної з печер можна поплавати. Чи завітати до іншої, аби спостерігати за кажанами, яких тут дванадцять видів.  Взагалі-то печер у Ель-Чоко понад тридцять штук, проте далеко не в усі можна потрапити, а деякі просто мало чим здивують (ну дійсно, чого такого ви не бачили в звичайній земляній норі?). Стежки ледве можна назвати доглянутими, та й покажчики відсутні, тому буде безпечніше найняти гіда.

 

Півострів Самана сам по собі вважається природною пам’яткою, однак заповідник Лос Айтісес – просто його перлина. Велетенська площа парку у 208 кв. км вбрала у себе безліч зелених островів, зарості мангрових дерев, ліси та болота. Однак, не вся територія доступна для очей допитливих туристів: деякі зони є ареалом проживання вкрай рідкісних видів рослин і тварин, а до деяких просто не дістатися з причини особливостей ландшафту. Тут знайшли собі притулок понад сто видів птахів, деякі з них є ендемічними, себто окрім Домінікани ви їх більше ніде не побачите. А ще тут мешкає дуже цікава тваринка, що називається щілинозубом. Цікава вона тому, що є одним з небагатьох видів отруйних ссавців. Потрапити до парку можна лише у складі екскурсійної групи і краще всього це робити зі сторони води. Човен провезе вас повз безлюдних острівців, які нібито парять над водною гладдю, та хитросплетінь мангрового коріння, захищаючого мальків, рачків та молюсків. Повз заток, бухт і гротів, де вкривалися знамениті пірати колоніальної епохи. Згодом ви потрапите до двох печер, стіни котрих вкриті написами та петрогліфами, за авторством індіанців Таіно – пращурів місцевих жителів. Одна з них слугувала їм святилищем.

 

Пам'ятаєте рекламу батончика «Баунті», в якій падав та розбивався кокос, на тлі казкової краси лагуни? От і добре, оскільки ви цій лагуні можете завдати персональний візит. Неподалік від курорту Ла-Романа та трохи подалі від Пунта-Кани, розташований острів Саона, що носить статус національного заповідника, завдяки неперевершеній природі цієї місцевості. Тут немає ані готелів, ні ресторанів, проте є багатий тваринний і, особливо, рослинний світ, що налічує п’ять сотень найменувань. За осередок цивілізації тут можна рахувати хіба що декілька поселень, де проживають ледве двісті людей. Значно більше тут птахів, з-поміж яких вирізняються  червоні та зелені папуги. Народжені повзати теж не обійшли заповідник увагою. Морські черепахи та ігуани мають тут постійну прописку. Особливість прибережних вод – це невелика глибина, що може не сподобатися пловцям, проте любителі спостерігати за підводним життям будуть у захваті від місцевих морських зірок та іншої живності. Будьте обачні – діставати зірки з води, навіть для фото, заборонено законом. Це може бути загрозою їх життю. Вдосталь попірнавши, відправляйтеся на дослідження місцевих печер. Тут знаходиться знаменита печера Котубанама, названа на честь вождя індіанців таіно, що переховувалися тут від переслідувань конкістадорів. Нажаль, невдало.

Тож якщо ви відпочиваєте десь поблизу цих місць, обов’язково завітайте туди на екскурсію. Незабутні враження вам гарантовані.


Пляжі Пхукету для любителів розваг

Величезний зелений острів, розташований у південно-східній частині Таїланду, є одним з найпопулярніших курортів країни, до якого на відвідини прилітають мільйони туристів щороку. Розвинена інфраструктура для подібного місця – нагальна необхідність і було б вкрай дивно, якби тут не знайшлося місця для поціновувачів гучних розваг та активного способу життя.  Зосереджено воно, як і все тут, навколо пляжних зон і ми з радістю можемо дати вам поради стосовно того, на що звертати увагу, обираючи місце відпочинку.

 

Пляжі Пхукету для любителів розваг

 

Місцевою столицею розваг є пляж Патонг та однойменне місто, яке до нього прилягає. Воно носить неофіційний титул філіалу Паттайї, адже це порівняння напрошується само собою, слід тільки вперше побачити його. Особливо це стосується головної вулиці -  Бангла Роуд. Тут ви зустрінете усе, що очікуєте отримати від тайського нічного життя. Перед вами відчинять свої двері численні бари, з коктейлями у відрах, ресторани місцевої та світової кухні, колоритні шоу для дорослих та клуби, де танці на столах не закінчуються до самого світанку. У місті є великі торгівельні центри, магазини роздрібних мереж та фінансові установи. Власне сам пляж рясніє від шезлонгів, точок продажу вуличної їжі, тайського масажу та душових кабінок. Тут можна проїхатися на водяних лижах, гідроциклі чи політати на парашуті. Купатися можна тільки в огороджених зонах, задля уникнення зіткнення із водним транспортом. Пляж ретельно прибирають, однак, за умови великого натовпу туристів, він буває дещо брудним. Також понад самим пляжем проходить траса, а значна кількість відпочиваючих створює постійну метушню. Любителям усамітнення шукати тут нічого. Але бажаючі завести нові знайомства можуть вдосталь попрактикуватися у спілкуванні іноземними мовами, оскільки місцевий контингент відпочиваючих представлений чималою кількістю різних національностей.

 

Другим за популярністю пляжем, а також другим за розміром, є Карон. Широка п’ятикілометрова смуга стала домівкою як для великих мережевих готелів, так і для крихітних і дуже колоритних гостьових домів. Вздовж берега вишикувались безліч барів та пивних, однак, завдяки розмірам пляжу, вони не розташовані одне на одному, подібно до Патонгу. Це не викликає відчуття безладного скупчення та й взагалі людей тут дещо менше. Окрім того, пляж умовно поділений на північну та південну частину. На півночі зосередилися усі головні розваги, коли на півдні все ще можна знайти достатньо усамітнені місця, якщо метушня вам набридла. Готелі, навіть першої лінії, знаходяться через дорогу, що створює безперешкодний доступ до берегової смуги, по усій її довжині. Сама вищезазначена смуга досить добре облаштована усіма необхідними атрибутами комфортного відпочинку. Рослинність тут не дивує своїм багатством та різноманіттям, тож шукати тінь у спекотний день, скоріше за все, доведеться під орендованою парасолькою. Унікальна особливість Карону – це його пісок. Напрочуд дрібний та майже білий, він не тільки приємний на дотик, та ще й хрустить під ногами, неначе сніг! За що отримав назву «співочий». Волейболісти вважають цей пісок одним з найкращих для занять улюбленою справою, а ви, у свою чергу, можете це перевірити, зігравши у м’яча на одній з декількох сіток. Є у цього місця і одна, вкрай неприємна особливість – він не дуже підходить для купання. Море часто штормує та створює зворотні течії – неймовірно небезпечне явище, що може становити загрозу вашому життю. Тож ні в якому разі не ігноруйте «червоні прапори», що забороняють заходити у воду.

 

Пляж Сурін має всього вісім сотень метрів довжини, проте це аж ніяк не заважає йому бути популярним у молоді. Місце примітне, із золотистим піском та дивовижно чистою водою, з красивим забарвленням. Захід у воду тут досить крутий, нерідко бувають сильні хвилі, що робить пляж малопривабливим для сімей з дітьми, хоча вони теж присутні. Зате місцеві хвилі полюбляють серфінгісти та кайтери. Молодиків із дошкою тут чимало, але особливо багато їх в «низький сезон», коли потужні мусони здіймають вже дорослі хвилі. Можете випробувати себе й самі, орендувавши необхідне спорядження на місці. Або ж попірнати з маскою біля каміння, спостерігаючи за морськими мешканцями, серед яких, увечері, можна зустріти рифову акулу. Тварина досить цікава та бестрашна, може підпливати напрочуд близько до дайверів, проте не становить для них ніякої загрози, якщо її не провокувати. Поруч розташовано чимало недорогих забігайлівок, де вам допоможуть втамувати голод після усіх активнощів, та пропустити чарку-другу за розмовою. Також рекомендуємо піднятись на скелю, з якої відкриваються чудові краєвиди фантастичного пхукетського заходу сонця.

Малувато місць де розважити себе, як для такого великого острову, чи не так? І це не дивно, адже більшість туристів прилітають сюди не за вечірками і не за підкоренням хвиль. Вони шукають місця, де можна у спокої насолодитися захоплюючою красою природи цього райського куточку. І про них ми вам, згодом, також розповімо.   


Острівні курорти Куби

Із шкільного курсу географії всі ми знаємо, що Куба – це острівна країна. Але ви помилитеся, якщо будете ототожнювати її лише з однойменним островом. Так, більшість території приходиться саме на нього, проте він не єдиний у складі республіки. І деякі з цих невеличких островів до того видовищні, що були обладнані під потреби туристів і стали одними з найпопулярніших кубинських курортів. Це може видатися трохи дивним: летіти через пів-світу на великий острів, що самий по собі - справжнісінький рай на Землі, аби з нього діставатися ще й острову поменше. І все ж давайте ми спробуємо вам пояснити, чому велика кількість мандрівників не вважає таку подорож марною витратою часу.

 

Острівні курорти Куби

 

Хардінес-дель-Рей, або «Королівські сади» - це двохсоткілометровий архіпелаг у північній частині Куби. Іспанський конкістадор Дієго Веласкез, був настільки вражений красою цього місця, що, не вагаючись, присвятив його відкриття своєму патрону – королю Фердинанду Арагонському. І одним з найбільш захоплюючих островів місцевості є Кайо-Коко, що являється центром екотуризму республіки, адже «Королівські сади» - заповідна зона. Недоторкана природа займає значну його частину, а з двадцяти шести кілометрів узбережжя острову, двадцять зайняті розкішними пляжами, із кремовим піском. Назва острову не має ніякого відношення до кокосів, адже «коко» - це місцева назва ібісів. Проте візитівкою став зовсім інший птах. Рідкісні рожеві фламінго налічують тут близько тридцяти тисяч дзьобів, велика кількість яких можна побачити на Плайя-лос-Фламенкос. За сумісництвом, це найкращий пляж острову і вищезгадані птахи внесли чималий вклад в отримання цього титулу. Адже велику рожеву хмару, що здіймається до неба, ви запам’ятаєте надовго. Не дивлячись на тутешнє буяння природи, Кайо-Коко зміг розмістити на своїй території навіть аеропорт, оскільки до Гавани майже п’ять сотень кілометрів – особливо не наїздишся. Хоча можливість потрапити сюди з головного острову не вилізаючи з автівки, все ж є. Архіпелаг з’єднаний з ним двадцятикілометровою дамбою.

 

Інша дамба веде до Кайо-Коко з острову Гільєрмо. Цей крихітний шматочок суші на 90% вкритий тропічними хащами та мангровими заростями, у яких знайшли домівку десятки видів птахів. Серед них є вкрай рідкісний пернатий, що називається картакуба – справжня крилата перлина місцевої фауни. Гільєрмо є одним із центрів кубинського дайвінгу, а вся справа в тому, що поблизу проходить кораловий риф, чотириста кілометрів завдовжки. За своїми розмірами, це утворення посідає почесну другу сходинку, віддавши пальму першості лише австралійському Великому Бар’єрному рифу. Тутешні дайвінг-клуби запропонують вам велику кількість екскурсій на будь-який смак та досвід, а школи водолазної справи навчать тих, хто досвіду не має взагалі. Завдяки надзвичайному розмаїттю морських мешканців, цю місцевість нерідко називають велетенським підводним акваріумом. Окрім рибок та восьминогів, ви можете насолодитися виглядом підводних печер, або ж підводною рибалкою. Цікаве місце на острові – Плайя Пілар. Названий він на честь яхти Ернеста Хемінгуея, що курсувала під його управлінням у цих водах, в період Другої Світової Війни, під час операції проти німецьких підводних човнів. Її можна побачити тут і зараз.

 

А ось до Кайо-Ларго суходолом вам не дістатися, тільки повітрям. Короткий переліт з Гавани чи Варадеро і ви потрапляєте на острів-пляж, де майже все узбережжя всипане білосніжним піском і омивається яскраво-блакитними водами Карибського моря. Тут заборонено мешкати місцевим, всі вони прибувають на роботу у готельні комплекси з сусідніх островів, а по завершенню зміни повертаються. І все це заради комфорту дорогоцінних туристів. Кайо-Ларго вразить вас своєю природою, особливо фауною. Тут можна помилуватися морськими черепахами, що такі незграбні на суші і такі граціозні у воді. Приїхавши у певний сезон, матимете нагоду спостерігати за вилупленням маленьких черепашок. Обов’язково відвідайте острівець Кайо Ігуана, де мешкає колонія цих великих рептилій. Вони абсолютно мирні та безпечні, тож не втратьте нагоду потримати їх на руках і зробити декілька світлин. Дайверам тут теж буде цікаво. На відміну від Атлантики, Карибське море рідко засмучує штормами, а постійно тепла вода взагалі робить умови для занурення ідеальними. Орендувавши човен, відправляйтесь на рибалку, адже вона на Кубі безкоштовна. Майже у будь-якому ресторані можна домовитися, щоб кухар приготував вам вашу здобич. Або ж просто беріть у готелі велосипед і досліджуйте острів. Він невеликий, за пару днів ваше дослідження буде повністю завершене.

Який би з варіантів не впав вам до вподоби, на островах вас завжди чекатиме затишок та усамітнення. Повна ізоляція від шаленого ритму головного острову, створює прекрасні умови для людей, які у відпочинку цінують спокій у першу чергу.


Кубинські курорти «великого» острову

За типами місць відпочинку, Куба мало чим відрізняється від популярних туристичних напрямків у інших куточках світу. Деякі місцевості густо забудовані готелями іменитих мереж та відомими ресторанами, а десь, ввечері, ви і працюючої крамниці не знайдете. Але у цієї колиски революції є й цікава особливість. Головний острів країни, сам по собі, має усе необхідне для першокласного відпочинку, проте його оточує цілий розсип острівців куди меншого розміру і на деяких з них теж розміщена туристична інфраструктура. Варто сказати, що для першого знайомства з Кубою краще звернути увагу на рекреації «великої землі».

 

Кубинські курорти «великого» острову

 

Наприклад на Варадеро. Найбільш знаменитий курорт країни, можливо, трохи губить у автентичності, серед усіх цих розкішних готельних комплексів, вілл та полів для гольфу, однак це ні в якому разі не принижує краси оточуючої природи. Кубинці надзвичайно горді цим місцем, його світовою популярністю, а причиною успіху вважають навколишню природу. Так званий «Пляж Варадеро» - це загальна назва двадцяти кілометрів паперово-білого піску, розташованого на півострові Хікакос. Він був визнаний ЮНЕСКО одним з найчистіших пляжів на планеті. Краси додають води Атлантичного океану, що, виблискуючи на сонці, переливаються усіма відтінками блакитного та синього. Вхід до води достатньо пологий, аби було зручно купатися з дітьми. Місця вистачає усім, навіть у пік сезону, а знайти відносно безлюдний куточок не складе ніяких проблем. Не дивлячись на те, до якого готелю відноситься певна ділянка узбережжя, доступ до нього буде вільним та безкоштовним. Розваг тут, звісно ж, не бракує. Можете зупинитися на традиційних бананах-гідроциклах вдень і ресторанах-клубах ввечері. Або ж поглибитися у історію регіону, відвідавши музей у маєтку Дюпона чи іспанську фортецю. Можна зосередитися на дослідженні природних пам’яток – розкішних парків, таємничих печер та коралових рифів з їх мешканцями. Ну і як не заїхати у гості до столиці країни – Гавани, що розташувалася у 130 кілометрах від Варадеро?

 

Інший популярний курортний регіон Куби носить назву Ольгін. Місце досить престижне, вважається вище за класом, аніж попередня рекреація, тому готелів нижче чотирьох зірок вам не зустріти. Також воно не таке метушливе, що має порадувати любителів спокійного відпочинку та налаштованих на романтичну хвилю громадян. Більшість готелів зосереджено на пляжі Гвардалавака, адже він має три кілометри у довжину. Обов’язково відвідайте Плайя-Есмеральда. «Смарагдовий берег» здивує вас своєю красою і наочно продемонструє причини, з яких він вважається одним з найкращих у країні. Молодий курорт Плайя-Пескеро, можливо, і не найпопулярніше місце Ольгіну, проте тут ви знайдете спокій та затишок, а також прекрасні умови для відпочинку з дітлахами. Розважити себе теж є чим. Можете почати зі сходження на пагорб Лома-де-ла-Круз, звідки відкривається прекрасна панорама міста. До його вершини ведуть 456 сходинок, які нададуть вам можливість спалити зайві калорії, набуті від смачних кубинських страв. Якщо в вас прокинувся внутрішній історик, то можете завітати до собору Сан-Ісідро, або до природничого музею. А внутрішній натураліст буде у захваті від екскурсії по водоспадам, один з яких – Гуаябо – найбільший на Кубі. Ну і традиційні, для цих місць, дайвінг та сноркелінг нікуди не поділися. До речі, прилетівши сюди на відпочинок у травні, будете мати змогу від душі повеселитися на фестивалі латиноамериканської культури.

 

Розваги у туристичних зонах і розваги у кубинських містах – це, як кажуть у нас в Одесі, дві великі різниці. За справжнім колоритом та бурхливими емоціями слід вирушати саме до них. Ну і не дивно, що у Гавані можливостей для такого дозвілля дещо більше, аніж деінде. А у 18 кілометрах від столиці, є чудове місце, під назвою Санта-Марія-дель-Мар. Найкращий пляж так званої «Гаванської Рів’єри» являє собою дев’ять кілометрів білосніжного піску та лазурної води. Обравши готель поміж тих, що на ньому розташовані, можна насолоджуватися усією повнотою першокласного морського відпочинку, а потім, за двадцять хвилин, кардинально змінити його на запальні ритми серця країни, завдяки регулярному автобусному сполученню. Прекрасний варіант для молодих та активних, чи просто активних.

Пам’ятайте про те, що -  який би курорт ви не обрали, ви все одно отримаєте неймовірну кількість позитивних емоцій та заберете з собою цілу купу приємних вражень. Адже на Кубі просто не буває по-іншому.


ОАЕ. У пошуках спокою та затишку

Осторонь метушні великих мегаполісів Об’єднаних Арабських Еміратів, є куди більш спокійні та затишні місця, де ви не зустрінете гучних вечірок або великого натовпу туристів. Місця, що більш за все підходять для відпочинку з дітьми або ж просто любителям романтики та усамітнення. Де проводження часу зводиться до щоденного тривалого релаксу на пляжі, неквапливим екскурсіям цікавими пам’ятками поблизу та вечірніми прогулянками узбережжям. І країна надає вам достатньо варіантів для вибору.

 

ОАЕ. У пошуках спокою та затишку

 

Шарджу можна назвати дещо компромісним вибором, оскільки ви у будь-який момент можете зірватися на вечірку до Дубаю, що розташований у безпосередній близькості. Однак сам емірат славиться досить суворими вимогами до відпочиваючих. З причини повної заборони алкоголю на його території, ви не придбаєте щось міцніше за чай, навіть у кафе. Місцева влада досить вибагливо ставиться і до зовнішнього вигляду. Плануючи вихід у місто, відверті наряди краще залишити у валізі і надягти щось прийнятне арабським суспільством. Також не на усіх пляжах вам дозволять засмагати у купальнику. Розважальні заклади практично повністю відсутні. Це з мінусів, хоча для багатьох вони є перевагами. Що стосується іншого, то Шарджа – прекрасний варіант. Саме місто називають культурною столицею країни, адже чисельності музеїв, театрів, виставок та мистецьких заходів, може позаздрити інше поважне європейське місто. У достатній кількості присутні торгівельні центри та традиційні місцеві базари – Souk (сук). Ціни на житло нижчі, аніж у Дубаї, що приваблює людей, які бажають мати доступ до усіх дубайських розваг, але не переплачувати за акомодацію.

 

Неподалік від Шарджи розташований найменший емірат ОАЕ – Аджман. В першу чергу, він дивує своєю скромністю, адже тут немає ані розкішних галерей чи величних хмарочосів. В цій місцевості не видобувають нафту і споконвіку тут мешкали рибалки та ловці перлин. Проте курорт напрочуд затишний і спокійний. Подивитись, втім, є на що. Можна відправитись на екскурсію до суднобудівної верфі, де виробляють традиційні човни – доу, а також покататися на одному з них. Пізнавальним буде похід до археологічного музею, де вас познайомлять із прадавніми знахідками регіону. Чи бачили ви перегони верблюдів? Ні? То можливо тоді варто завітати до місцевого дромедрому. Навряд-чи ви ще десь побачите подібне. Цікава особливість Аджману полягає у його відносно лояльній політиці щодо алкоголю, який тут можна придбати не тільки у закладах громадського харчування. Основний дохід у місцеву казну йде з туризму, тому відповідна інфраструктура тут розвинена дуже добре. Але головна принада емірату – це його широкі білосніжні пляжі.  Найкраще вони обладнані при готелях, але і муніципальні вас не розчарують. Однак, там встаовлені досить суворі правила перебування. Тож будьте уважними та дотримуйтесь їх, адже можна схопити чималий штраф.

 

Найпівнічніший регіон країни носить назву Рас-ель-Хайма і має декілька дуже примітних пам’яток. Найперша з них – термальні джерела. Деяк розташовані на території готельних комплексів, що робить курорт ще й бальнеологічною здравницею. Впритул до міста підступають величні Хаджарські гори, які є найвищою точкою країни. Гора Джебель Джаіс зафіксувала цю позначку на 1911 м. Поціновувачі пляжного відпочинку та водних видів спорту будуть вкрай раді незайманим безлюдним пляжам, що можна знайти у безпосередній близькості до курорту. До речі, це унікальна особливість емірату. Навряд-чи вам вдасться побачити щось подібне у інших регіонах ОАЕ. Багата ця земля і на історичні пам’ятки. Руїни середньовічного форту, сторожові вежі та історичний музей, розташований у стародавній резиденції емірів – все це просто закликає до їх відвідин. До мінусів можна віднести пристойну віддаленість від Дубаю та від міжнародних аеропортів взагалі, однак за ціну бюджетного готелю у Дубаї, розташованого хтозна-де, тут на вас чекатиме чотири зірки та перша лінія. Тому популярність регіону з кожним роком набирає оберти.

 

Фуджейра – найзеленіший емірат країни, з унікальним, нетиповим кліматом та природою. Тут найбільша кількість опадів і зелені долини, на фоні гір та широких золотих пляжів. А ще – це єдиний емірат, чиє узбережжя виходить не до Персидської затоки, а до Індійського океану. Він також досить відлюднений, без хмарочосів та нафтовидобування, що прекрасно підходить для спокійного відпочинку. Із визначних місць прекрасно збережений португальський форт, найстаріша мечеть у країні, неповторні сади Аль айн Мадхаб, зелені мангрові зарості та гірські водоспади. Цими прекрасними краєвидами можна насолодитись із оглядового майданчика у Хаджарських горах. Окремо слід відмітити, що у Фуджейрі найкращі можливості для дайвінгу, що створюється кораловими рифами та розмаїттям підводного життя. Також тут розвинена туристична інфраструктура (з причини все тієї ж відсутності нафти) та відмінні можливості для відпочинку з дітьми.

Ось такі варіанти для спокійного та неквапливого проводження часу можуть запропонувати вам Емірати. Кожен з них має свої неповторні особливості, однак усі запропонують вам однаково комфортний та незабутній відпочинок.    


ОАЕ. Курорти для активного відпочинку

Про дивовижну країну на березі персидської затоки, що носить назву Об’єднані Арабські Емірати, чули всі. І переважна більшість тих, хто про неї знає, хотів би побачити її на власні очі. Однак, як багато цікавих місць, що знаходяться на території ОАЕ, може назвати пересічний мешканець нашої країни? Ну Дубай, звісно, ладен назвати кожний. Можливо хтось згадає, про столицю Абу-Дабі (напрочуд багато людей не знає про те, що Дубай не є столицею). А далі? Невже окрім пустелі, моря та блискучих хмарочосів, Еміратам більше нічого запропонувати вибагливим туристам? На щастя, є що і дуже багато чого. Тож давайте разом розбиратися з місцевими курортами.

 

ОАЕ. Курорти для активного відпочинку

 

В першу чергу, звичайно ж, слід розповісти про Дубай, як осередок туристичного життя. Тут чимало об’єктів, описуючи які, необхідно вживати епітети найвищого ступеню. Однак, далеко не усі готелі тут «найдорожчі». Значна кількість закладів для відпочинку мають дві-три, а то й одну зірку, що позитивно відображається на ціні за акомодацію. Багато з них мають власну послугу регулярної доставки до  популярних місць, на кшталт пляжів, торгівельних-розважальних або ділових центрів, що значно полегшує життя, оскільки такі готелі, зазвичай, розташовані на деякому віддаленні. Ну а ті комплекси, що за рівнем сервісу б’ють усі рекорди, виходячи далеко за рамки звичних нам п’яти зірок, можна відвідати в екскурсійному порядку, без необхідності бути одним з їх клієнтів. Це значить, що Бурж-аль-Араб ви зможете побачити не тільки ззовні, а й зсередини. Те ж саме стосується і фешенебельних комплексів на пальмі Джумейра – елітному районі, що є штучним островом. На відміну від більшості прибережних мегаполісів, де пляжний відпочинок досить посередньої якості, з причини значного забруднення, Дубай запропонує вам чисті, залиті сонцем пляжі та прозору, теплу воду. Ідеальний варіант для людей, що хочуть сумістити традиційний морський відпочинок із розвагами великого міста. А кількість та якість розваг у Дубаї здатна приголомшити будь кого і немає сенсу перераховувати їх усі, адже якщо є можливість, навіть, покататися на лижах із засніженої гірки, коли на вулиці +50, то що тоді казати про більш традиційні атракціони?

 

Центром політичного, фінансового та культурного життя країни є Абу-Дабі, що, за сумісництвом її ж столиця. Попри таку помпезну характеристику, місто не являє собою купку нудних офісів транснаціональних корпорацій та різнорідних державних установ. В першу чергу - це першокласний курорт. Пляжі чудово обладнані і знаходяться просто посеред міста. Розмаїття готелів запропонує вам гнучкий сервіс, відповідаючи цілям вашого відпочинку. Архітектура столиці поєднує у собі як зразки передової інженерної думки, так і об’єкти історичної спадщини. Тут розташована одна з найбільших та найкрасивіших мечетей у світі, що носить ім’я шейха Зайєда, куди безкоштовно може потрапити будь-який бажаючий. Цікава також і вежа Capital Gate, що збудована із найбільшим нахилом у світі. Розважитися усією сім’єю можна в тематичному парку Ferrari World, де усі атракціони присвячені однойменному італійському автовиробнику. Нічне життя представлене, більшою мірою, закладами, що входять до розкішних готельних комплексів та знаменитими pool party – вечірками біля басейнів. Молодим та гарячим буде чим зайнятися. На противагу подібним заходам, у місті чимало спортивних клубів на ваш вибір. Окрім досить очевидного розмаїття водних видів спорту, можна зіграти у гольф на одній з численних галявин, або орендувати потужний суперкар та спробувати встановити рекорд кола на знаменитому автодромі Яс-Марина, який щорічно приймає фінальний етап чемпіонату світу з автоперегонів Формули 1.

 

Ну а для людей, що цілковито віддають перевагу здоровому способу життя, існує емірат Ум-аль-Кувейн. З першого погляду, крихітна місцевість, що досить далеко від усіх цих гучних розваг, більше схожа на рибальське поселення (що, в принципі, не є помилкою). Проте, концентрація історичних пам’яток тут вище, аніж будь-де у країні. Тому зацікавленим у історії будуть до душі відвідини старовинного форту, ринку з вітровими баштами та історичного музею. Але головною «родзинкою» курорту є його спортивні клуби. Так, Ум-аль-Кувейн напрочуд пожвавлене місце, у цьому плані. Тут можна навчитися ходити під вітрилом і байдуже де воно у вас встановлене – на яхті чи на дошці. Катання по водяній поверхні на лижах вдень можна сумістити з полюванням під нею вночі. Набридло постійно борсатися у воді? Вилазьте та сідлайте коня на місцевому іподромі. Хочете підкорити нові висоти – аероклуб до ваших послуг. Легкі літаки, мотодельтаплани, або планери – тут можна взяти декілька уроків, якщо все життя мріяли випробувати себе за штурвалом. Не мріяли? Ну тоді беріть рушницю і починайте стріляти. Не по літальних апаратах, звичайно ж, а по мішенях. Стрілецький клуб тут просто розкішний. Є чимало видів зброї, яких ви не потримаєте у руках на Батьківщині. В цілому, активні туристи будуть у захваті від курорту.

Мало кому могло спасти на думку, що у Об’єднаних Арабських Еміратах хоч хтось поскаржиться на нестачу розваг та активнощів. Але інформація про те, куди і за якими з них краще їхати, нікому точно не стане на заваді. Однак, не слід вважати, що уся країна – суцільний розважальний майданчик. Чимало тут і затишних, усамітнених місць, де вас ніхто не потурбує. Саме про них йтиметься у наступній статті.


Луксор. «Місто мертвих»

До булої величі Давнього Єгипту можна доторкнутися не тільки у монументальних храмах, розташованих в житловій зоні Луксору. Неподалік від «міста живих», на протилежному березі Нілу, розкинувся величезний меморіальний комплекс, де, протягом тисячоліть, знаходили свій останній притулок фараони, члени їх родин та інша єгипетська знать. Саме це місце сколихнуло світову спільноту близько століття назад, коли британським вченим Говардом Картером було відкрито майже недоторкану гробницю, що належала Тутанхамону. Подія стала приводом для сплеску «єгиптоманії» по всьому світу. А потім світова спільнота була сколихнута ще раз, коли учасники експедиції стали потроху вмирати. Одразу ж у газетах того часу стали заявляти про випущене на волю прокляття, яке спіткає кожного, хто зазіхне на багатства фараона, що відправили разом із ним у загробне життя. Дана версія популярна і понині, проте вона суперечить факту існування ремесла розкрадання гробниць, яким тисячоліттями займалися цілі династії єгиптян, утворюючи селища таких самих мародерів, поблизу місць поховання. І знаєте, якось не дуже сильно віріться, що хтось би став передавати таку небезпечну справу своїм дітям. Так чи інакше, мільйони туристів щороку відвідують ці місця і прекрасно себе почувають. Приєднуйтесь до них і ви.

 

Луксор. Місто живих

 

Приєднання пропонуємо почати із Заупокійного храму цариці Хатшепсут. Відома жінка-фараон відзначилася мудрим правлінням, за якого Єгипет процвітав. Вона лишила після себе чималу спадщину, включаючи даний комплекс. Багато цієї спадщини знищив Тутмос ІІІ – пасинок Хатшепсут, що дуже болісно переносив зосередження влади в її руках, коли спадкоємцем мав бути він. Споруда висічена у скелі і має три яруси. Колись на них та перед самими входом, були розбиті сади з екзотичними деревами та штучними водоймами. Архітектурний стиль досить схожий на палац-усипальню Ментухотепа, адже храм, можна сказати, є його продовженням. Всередині велика кількість приміщень, що служили святилищами та поховальними кімнатами. Стіни вкриті розписами, які розповідають про славетні сторінки історії країни, за часів правління жінки-фараона. Свого часу, комплекс прикрашали понад сто сорок монументів, більшість із яких зображали царицю у трьох подобах – фараон, сфінкс та Осіріс. Золочені сфінкси стояли обабіч дороги, що вела до храму. На третьому ярусі розміщався гігантський портрет Хатшепсут і це було основною задумкою побудови споруди у скелі, аби на ній самій зручно закріпити образ цариці, щоб його було помітно з пропливаючих повз кораблів. Можна не сумніватися – після смерті правительниці, портрет було знищено у першу чергу. Потім розбили прекрасні статуї, закопавши їх неподалік. Але, завдяки старанням археологів, частково вдалося відновити колишню красу цього місця.

 

Будувати собі місця поховання фараони починали, ледве тільки зайшовши на престол. І чим довше правитель на ньому залишався, тим розкішніше виглядала його усипальня. З очевидних причин, гробниця юного Тутанхамона, який правив всього дев’ять років, не вирізняється ані величчю, ні розкішшю оздоблення. Однак, саме їй судилося стати найвідомішою поміж усіх. Можливо, саме її відносна скромність дозволила зберегти у собі скарби, що здивували увесь світ. Вперше, і єдиний раз у історії, дослідникам вдалося побачити золоту труну фараона. Сама вона була поміщена у два саркофаги, котрі, у свою чергу, в декілька ковчегів. Діра у стіні свідчила про візит мародерів і до цієї усипальні, хоча вони чомусь обмежилися тільки ювелірними прикрасами, залишивши у спадок світовій історії всі головні артефакти. Більшість із них осіла у колекціях музеїв по усьому світу, як-то знаменита золота поховальна маска Тутанхамона, проте у гробниці залишився саркофаг із мумією фараона та напрочуд цікаві фрески, намальовані на стінах. Вони дещо почали псуватися пліснявою, тому вхід до місця поховання обмежений, тож слід вточнювати цей момент, плануючи візит до однієї з найважливіших світових археологічних знахідок.

 

Від Заупокійного храму Рамсеса ІІ, до наших днів дійшли лише рештки, однак навіть вони дають уявлення про те, наскільки це був грандіозний комплекс. Вхід до нього був відмічений двома пілонами шестидесятиметрової ширини та двома монументальними статуями фараона, що тримають у руках атрибути царської влади. Головною пам’яткою зовнішнього двору є велетенська верхня частина монументу Рамсеса, висічена з цільного каменю. Вона була приблизно вісімнадцять метрів заввишки та могла б стати найбільшою монолітною скульптурою у світі, якби зберіглася до наших днів цілком. Усередині на вас чекатимуть рештки гіпостильного залу, де двадцять дев’ять колон тримають залишки стелі. На елементи подібних споруд фараони, в усі часи, наносили свідоцтва своїх видатних діянь. Рамсес ІІ, очевидно, вважав своїм найбільшим досягненням битву з Хеттським царством при Кадеші, оскільки сцени з битви та поему Пентаура можна зустріти ледь не на усіх головних будівлях того часу. І це дещо дивно, адже історики стверджують, що цей епізод правління фараона скінчився не дуже-то й на користь єгиптян. Військова пропаганда, не інакше, однак все одно виглядає заворожуюче.

Резюмувати вищеописане, у обох статях, можна лише закликом до відвідування Луксору. Ані відео, ні фотографії не зможуть передати вам велич цієї колиски цивілізації, якою і було царство Стародавнього Єгипту. Тож, відпочиваючи на прекрасних курортах Єгипту сучасного, не полінуйтеся витратити день, аби доторкнутися до історії власноруч.


Луксор. Місто живих

Єгипетське місто Луксор, що розташоване у декількох годинах їзди від популярного курорту Хургада, носить неофіційний титул «Найбільшого музея просто неба», адже стоїть воно на місці легендарної столиці Стародавнього Єгипту – Уасет. Вам, скоріш за все, відома назва Стоворотні Фіви, як йменували його греки. Значущість історичних та архітектурних пам’яток міста важко переоцінити, адже вони є спадком однієї з найвпливовіших світових культур, яка багато у чому визначила подальший розвиток людства. Луксор ділять на «місто живих» - власне його житлову частину, і «місто мертвих» - долину з похованнями фараонів та іншої знаті. Свої визначні місця є у обох «містах», тож почнемо з населеного.

 

Луксор. Місто живих

 

Найбільший релігійний комплекс Стародавнього Єгипту, що будувався цілими династіями фараонів, має назву Карнакський храм. Заснований ще за періоду середнього царства, фараонами одинадцятої династії, він зводився протягом двох з половиною тисяч років. Навіть помпезний сучасний вираз «будівництво століття», відносно цієї монументальної споруди, виглядає, м’яко кажучи, скромно, не сказати б жалюгідно. Аменхотеп, Тутмос, Рамсес, Тутанхамон, Хатшепсут – пригадуєте ці імена з уроків історії? Вони були серед тих, хто увіковічив себе при створенні цього унікального комплексу. Приурочений він до «Фіванської Тріади» - богів Амона-Ра, його дружини Мут та їх сина Хонсу, котрих у Фівах. Загальна територія усіх храмів – понад два квадратних кілометри. Найбільш примітним є храм Амона-Ра, що був богом сонця та верховним божеством взагалі. До його входу веде алея сфінксів із баранячими головами – уособленнями Ра. Ворота всередину являють собою величезні трапецієподібні башти-пілони, яких тут загалом десять штук. За ними розташований великий гіпостильний зал, що просто таки вражає своїми масштабами. Посудіть самі – 144 велетенські колони, прикрашені різьбленими ієрогліфічними барельєфами, 12 з яких мають висоту у 23 метри. На вершині кожній може одночасно розміститись п’ятдесят людей! Раніше над ними був дах, але після сильного землетрусу, на початку нашої ери, його втрачено. Рухаючись далі, повз лабіринти храму, ви побачите тридцятиметровий обеліск цариці Хатшепсут, «ботанічний сад» у залах сонця, із зображеннями рослин та дивовижних тварин, і вийдете до священного озера, яке оздоблює статуя скарабея. Кажуть вона приносить вдачу тому, хто декілька разів її обійде. Стіни споруди зберегли на собі Великий Карнакський Напис – найдовший безперервний монументальний напис, що розповідає про боротьбу єгиптян із «морським народом». Несумісні елементи декору та перевернуті ієрогліфи свідчать про те, скільки разів храм переробляли, адже кожен правитель хотів перевершити своїх попередників.

 

Трикілометрова алея, прикрашена скульптурами сфінксів, колись з’єднувала Карнак із іншим вражаючим храмом – Луксорським. У кращі часи, скульптур було 1350 і, нажаль, далеко не усі дійшли до наших днів. Однак, втрачену велич потроху відновлюють. Щодо самого храму, він анітрохи не менш захоплюючий, ніж Карнакський, не дивлячись на суттєву різницю у розмірах. Основна частина була побудована у XIV ст. до н. е., за правління Аменхотепа ІІІ. До набуття сучасного вигляду приклали руку також Тутанхамон, Хорехеб та Рамзес ІІ.   Як і у «побратима», входи до храму прикрашені пілонами, що мають 70 метрів у довжину і 20 у висоту. Під ними можна спостерігати чотири статуї Рамзеса ІІ, котрих початково було шість, однак інші не витримали перевірку часом. Поруч із ними – 25-тиметровий обеліск з рожевого граніту, який теж стояв тут у компанії свого близнюка, проте другий монумент не канув у Літу, а був подарований Франції у 1819-му році за те, що один з мешканців країни зміг розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Наразі прикрашає площу Згоди у Парижі. Стіни найстарішої частини храму прикрашені монументальними барельєфами, серед яких поема Пентаура – давньоєгипетська пропаганда, що прославляє перемогу Рамсеса ІІ над Хетським царством. До цієї частини споруди приєднаний двір із 74-ма колонами, які для контрасту розбавлені статуями фараонів. Довгі віки храм був просто похованій під піском, поки у XIX ст. його не почали відкопувати вчені. Чим вони зайняті і понині.

 

У 1962-му році, влада міста виступила з ініціативою побудови археологічного музею, аби мати змогу експонувати артефакти, безпосередньо поблизу місця, де їх знайшли. Експозиція охоплює період доісторичних часів та раннього християнства, наближаючись до ісламської епохи. Для нового музею, який відкрився у 1975-му році, фахівці-єгиптологи відбирали зразки із запасників Каїрського музею, що є головним у країні. Згодом, деякі світові музеї також повернули єгиптянам їх історичні надбання. Шоу-стоперами тут виступають речі з гробниці Тутанхамона – його поховальне ложе, човен для плавання рікою мертвих та позолочена голова богині Мехіт-Верет. Чималий інтерес представляють знахідки місцевих жителів. Різноманітні статуї та барельєфи, що випадково знаходять при ремонті чи будівництві, передають для поповнення колекції музею. Є навіть дві мумії фараонів – Рамсеса І та Яхмоса І. Погодьтеся, складно уявити собі музей єгиптології, в якому немає муміфікованих людських решток.

Ці, та багато інших пам’яток чекають на вас у дивовижному Луксорі. Місто, яке береже в собі таємниці прадавнього світу, не поступається за монументальністю та значущістю своїх споруд, знаменитим пірамідам у Гізі. А за красою та видовищністю точно їх перевершує.


Домініканські напої

Ну і якщо ми вже обговорили національні страви цієї острівної республіки, то давайте згадаємо і про напої також. Тим паче, що Домінікані є чим похвалитися на цій ниві. Тому саме вони, частіше за все, опиняються у валізах туристів і летять з ними додому, аби друзі та родичі теж мали змогу спробувати Кариби на смак. Лишаючи поза увагою різноманітні соки та фреші із місцевих фруктів, як саме собою зрозуміле, зосередимося на більш значущих найменуваннях.

 

Домініканські напої

 

Ром, практично, є уособленням усього регіону. Кожна країна басейну Карибського моря готує свій власний. Однак, у Домініканській Республіці він особливий і відрізняється напрочуд м’яким та солодкуватим смаком. Виникнення напою пов’язують із ім’ям дона Дієго Бермудеза – одного із компаньйонів Христофора Колумба. Саме йому приписують ввезення цукрової тростини на острів. До речі, найстаріша компанія з виробництва міцного напою, буда заснована нащадком дона Дієго і носить його прізвище. Настоюється спирт тільки у дубових бочках. Різні виробники експериментують з породами цієї деревини, варіюють ступінь обпалення внутрішньої частини резервуару, а також нерідко додають натуральні ароматизатори, як-то цинамон, ананас чи ваніль. Класифікується домініканський ром наступним чином. Білий, або Бланко – прозорий алкоголь, що не має яскраво вираженого смаку і використовується, здебільшого, як основа для коктейлів. Золотий, або Дорадо – має відповідне забарвлення. Воно створюється за допомогою карамелі та різних домішок і його часто плутають з іншим видом. Цей вид називають Витриманим, або Анехо. Своє темне забарвлення він набуває від витримки у бочках. Знавці алкоголю рекомендують починати знайомство саме з нього, оскільки він має оптимальне співвідношення «ціна-якість» і найбільше схожий на той самий середньовічний піратський атрибут. А для витончених гурманів існує сорт Преміум, що витримують не менше п’яти років, спеціально очищують і пропонують за ціною понад сто доларів за пляшку. Існує ще один, суто домініканський вид – Тростинний, але він настільки міцний, що його споживання у чистому вигляді може серйозно зашкодити вашому здоров’ю.

 

Інший знаменитий напій республіки є справжнім ексклюзивом, адже більше ніде у світі його не виробляють. Початково, суміш кори дерева та трав, індійці Таіно, що є корінним населенням острову, заварювали як чай. Вже після візиту Колумба, її почали настоювали у європейському алкоголі і напій став відомий під назвою Мамахуана. Сама назва – це калька з французької, що означає велику пляшку із вузьким горлечком. Ніякого відношення до близьких родичів жіночої статі. А до чого алкоголь має відношення, так це до цілого ряду цілющих властивостей, що йому приписують. Це чималий перелік органів серцево-судинної, ендокринної та, навіть, статевої систем, на які вони поширюються. Однак, більшість знає мамахуану як афродизіак. До речі, її насправді застосовують у місцевій медицині, а за часів диктатури Трухільйо, взагалі потрібно було мати медичну ліцензію, аби здійснювати продаж. Основу напою складають ром, вино та мед, проте рослинний збір може сильно відрізнятися, залежно від рецепту та вигадливості його автора. Але це завжди пристойна кількість місцевих дарів природи. Настоянка готується від тижня до десяти днів, а потім суміш можна заливати алкоголем знову. Тож, якщо ви спожили увесь свій запас, привезений з відпустки – не спішіть викидати пляшку. Про кількість повторювань процесу ходять різні суперечки: хтось каже два рази, хтось десять, а хтось – два роки безперервно. Ми ж рекомендуємо вам орієнтуватися виключно на свій смак.

 

Не одним лише алкоголем багата домініканська земля. У численних оглядах місцевої гастрономічної культури, дуже часто забувають про такий, хоч і не ексклюзивний, однак напрочуд смачний та ароматний напій, як місцева кава. Саме так, на острові вирощують кавові зерна і за своїми якостями вони анітрохи не гірше прославлених бразильських чи ефіопських. Гориста місцевість деяких регіонів країни ідеально підходить для капризної рослини. Домініканці пов’язують появу її на острові з Христофором Колумбом (як і багато іншого, будемо відверті), проте прагматичні історики схиляються до версії, що завезли каву колоністи з Мартиніки. Вирощують тут арабіку найвищого ґатунку, а місцеві сорти, такі як Санто-Домінго чи Бараона, відомі на увесь світ своїм неповторним смаком. Вони вирізняються поміж інших міцністю, шоколадним присмаком та легкою, ледь помітною кислинкою. Присмак, проте, може змінюватись, в залежності від регіону, набуваючи фруктових, горіхових чи медових ноток. Важливою рисою домініканської кави є незмінна висока якість, адже навіть купуючи найдешевший пакунок мелених зерен, можете бути впевнені, що напій вас не розчарує.

В країні виробляють також загальновідомі види алкоголю, на кшталт пива, вина чи бренді. Але якщо перше в них виходить досить непогано, то якість двох інших оцінюється експертами як «вкрай низька». Тому ми і не стали про них розповідати, зосередившись на тих напоях, які вам точно не слід оминати.


Що цікавого навколо Хургади?

Так склалося, що Хургада, як і більшість єгипетських курортів, можливо, і не найбагатше на пам’ятки місто, однак навколо неї досить багато цікавого. Очевидно, що ми не будемо перераховувати розкішні пляжі з лазурною водою – це само собою зрозуміло, адже переважно за ними сюди люди і їдуть. Однак, і без цих обов’язкових атрибутів дивуватись тут є чому.

 

Що цікавого навколо Хургади?

 

Взяти, наприклад, острови Гіфтун, що розташовані неподалік міста. На перший погляд, абсолютно нічим не примітний архіпелаг, на якому відсутня будь яка рослинність або ознаки цивілізації. Себто – купа каміння та піску, що стирчить з води. Але головні принади цього місця, як водиться, сховані від допитливих очей під водою. Варто лише надягнути акваланг і ви зануритеся прямісінько у декорації казки про Русалоньку.  Окрім видовищної підводної рослинності, яскравих коралів та прозорої води, ви можете дослідити підводні печери, що простягнулись на глибину до сорока п’яти метрів. Ну а «родзинкою» цього видовищного місця є його морські мешканці. Окрім різнокольорових тропічних риб, тут мешкають скати, мурени, баракуди  та каракатиці. А любителі полоскотати собі нерви, можуть з безпечної відстані спостерігати за китовими та довгокрилими акулами. І будьте обережні! Якщо перша не становить абсолютно ніякої небезпеки для людини, то друга – навпаки. Острови входять до складу національного заповідника і за візит до них потрібно заплатити. Проте усі виручені гроші йдуть на природоохоронні цілі, аби зменшити руйнівний вплив людини на навколишнє середовище. Тож можете вважати себе не просто туристом, а меценатом.

 

Якщо ви людина віруюча або просто полюбляєте історичні пам’ятки, то вам обов’язково слід завітати у монастир святого Антонія. Слід відмітити, що цей релігійний комплекс знаходиться на значному віддаленні від Хургади – дистанція близько 250 км, а значить слід пожертвувати для поїздки цілий день вашої відпустки. Однак, ми вважаємо, що це незначна ціна за відвідування найстарішої у світі християнської обителі. Саме так! Заснування датується 356 роком нашої ери. Названий монастир на честь святого Антонія – пустельника, що мешкав у печері неподалік. За усю свою довгу історію, комплекс декілька разів зазнавав набігів кочівників та руйнації, однак його знову і знову відбудовували. У найстарішій споруді – церкві, яка теж носить ім’я святого, збереглися унікальні фрески, що датуються ХІІ-ХV століттям, і на них зображені святі та біблійні сюжети. У ній також знайшов свій останній спочин сам Антоній. На території розташувалися ще декілька церков, а також стародавній млин, маслобійня і музей, де можна побачити ікони, одяг та предмети побуту ченців. Оточене це все солідними фортечними стінами з оборонними вежами. Частина їх, до речі, зведена ще у VI ст. Також слід зазирнути до печери відлюдника, що знаходиться на горі, у парі кілометрів від монастиря, внутрішнє оздоблення котрої представлене алтарем та іконами.

 

У 35 кілометрах осторонь, є ще одна християнська святиня – монастир святого Павла. Як правило, екскурсія включає у себе відвідини їх обох, однак, якщо ви все ж таки подорожуєте своїм ходом, рекомендуємо зазирнути і туди також, раз ви вже опинились поблизу. Історії їх напрочуд схожі. Заснований у V столітті, поблизу місця відлюднення іншої канонічної персони – Павла Фіванського, котрий у 16 років втік із своєї заможної родини, переховуючись від переслідування римлян, та знайшов притулок у печері, де і провів решту свого довгого життя. Обитель також була зруйнована набігами, монахи вбиті, а книги та рукописи спалені. Вона довго стояла покинута, проте пізніше була дбайливо відбудована небайдужими людьми. Комплекс включає у себе чотири храми, один з яких печерний – той самий, у якому жив святий і де зберігаються його рештки. Тут живе близько семидесяти монахів, що сповідують аскетичний спосіб життя, харчуючись лише хлібом та водою.

 

Ну і наостанок – трішки екстриму. Екскурсійні автобуси це, звичайно, комфорт і таке інше, однак інколи хочеться чогось більш автентичного. Тому пропонуємо вам спробувати пустельне сафарі. Так, до місця старту події вас все ж будуть везти у відносно комфортних умовах, однак після цього ви пересядете на квадроцикл, яким керуватимете самі. А потім на баггі дістанетесь тематичного поселення бедуїнів, де познайомитеся з їх побутом та на власні очі побачите процес приготування хліба, із наступною його дегустацією. Згодом вашим транспортом стануть верблюди, котрі вже під сутінки відвезуть вас на вечерю, що супроводжуватиметься східними танцями та шоу факірів. Останнім пунктом буде спостереження за нічним небом. Оскільки, на той момент, ви вже будете досить далеко від цивілізації, небесні світила  постануть у всій своїй красі. А задля ще більшої зручності, тут встановлений потужний телескоп.

От такі пригоди можуть чекати вас у знаменитому єгипетському курорті, слід тільки вибратися за його межі. І це далеко не все, чим ви би могли себе розважити. Наприклад, неподалік є всесвітньовідома Долина Фараонів, однак про неї слід розповісти окремо.


Чим вас може зацікавити Куба?

«Острів свободи», мабуть, найбільш часто вживане найменування, що застосовують до Куби у різних рекламних кампаніях, туристичних оглядах та телевізійних сюжетах. Само собою, йдеться про революційне підґрунтя, адже імена історичних постатей, що розгортали тут свою діяльність, відомі чи не усім жителям нашої планети. А ті нечисленні, хто дійсно не знав, з легкістю впізнають фото команданте Че, яке нещадно експлуатують різного роду дільці, прикрашаючи ним все – від одежі та аксесуарів, до наклейок на автівки. Однак свобода цього карибського острову виражається  не тільки у дусі революції, а й у численних розвагах та вашій свободі вибору в організації дозвілля. Тож давайте розбиратися у тому, чим з вищезазначеного нас може порадувати Куба.

 

Чим вас може зацікавити Куба?

 

Ну, як не дивно, морем і пляжами, у першу чергу. Чомусь за усім цим бунтарським ореолом люди забувають, що країна належить до басейну Карибського моря та Атлантичного океану, з усіма супутніми атрибутами – захоплюючими кораловими рифами, зеленими пальмами з лапатим листям, яскраво-блакитною водою та білосніжним піском. Чимало з пляжів нагороджені «Блакитним Прапором», входячи до рейтингів найчистіших. Окрім курортних зон головного острову, відпочити можна і на численних острівцях поменше, на деяких, навіть, заборонено оселятися місцевим, аби там мешкали тільки дорогоцінні гості. Ну і, зрозуміло, характер відпочинку може бути також досить різним. Є курорти де не вщухає свято і життя вирує цілодобово, а є відлюднені куточки, що сподобаються любителям спокійного, романтичного відпочинку. Також, чимало місць, що більше влаштують туристів з дітьми, адже під подібні цілі краще підходить інфраструктура та географічні особливості, як то клімат чи глибина прибережних вод. Тож, обираючи готель, потрібно зважати і на це також.

Колоритний острів має дуже цікаві історію та культуру, якими не насолодитись повною мірою, якщо витратити весь час у туристичній зоні. В першу чергу, слід завітати до осередку культурного життя Куби – її столиці. Прогулюючись поміж палаців колонізаторів, старих «Кадиллаків» та сучасних хмарочосів, можна познайомитись з історією острова у розрізі – від  іспанських конкістадорів, до правління дідуся Фіделя. Окрім цього, в країні ще чимало визначних місць. Зазирніть до печер, стіни яких вкриті малюнками, віком у кількадесят тисяч років, залишених предками місцевих. Або відвідайте один з фестивалів, присвячених найбільш знаменитим кубинським речам – рому, сигарам та танцям. Взагалі, на Кубі досить багато цікавих поселень, котрі слід було б додати до своєї скарбнички вражень. Одне, з причини великої кількості мостів, кличуть кубинською Венецією, інше здивує розкішними маєтками торгівців цукровою тростиною, що збереглися з тих часів, коли цей бізнес тільки-но починався. Можна подивитись на рештки бронепоїзду, руйнування якого стало крапкою у справі звільнення острову від диктатури Фульхенсіо Батісти. Коротше кажучи, адепти історико-культурних досліджень нудьгувати тут точно не будуть.

Активний відпочинок представлений традиційними для регіону дайвінгом, серфінгом, віндсерфінгом та сноркелінгом. Проте саме тут існує дуже цікавий різновид дайвінгу, що присвячений не просто милуванню рибками та коралами, а справжнісінькому пошуку скарбів! Справа у тому, що в період з 16 по 18 століття, тут зазнали катастрофи понад дві сотні кораблів, чимало з яких було з дуже цінним вантажем золота та срібла. Тож узбережжя й притягує відчайдух з усього світу, що хотіли б випробувати свою вдачу. Ну а як вам не надто цікаво пірнати у воду, або ж кататися на дошці з вітрилом чи без, ви завжди можете обрати одне з чудових полів для гольфу та приємно провести час за цією неквапливою грою.

Тож не слід залишати Острів Свободи темною плямою на вашій мапі подорожей. Куба майже позбавлена уваги українських мандрівників і це потрібно виправляти, адже вона здатна подарувати відчуття та емоції, яких вам не знайти більше ніде у світі.


Кулінарні шедеври Домініканської Республіки

Подорожуючи світом, більшість із нас не обмежується лише курортним відпочинком і, користуючись нагодою перебування у новій для себе країні, насолоджуємося її краєвидами, знайомимося із її історією та культурою. Але, дуже часто, ми абсолютно не надаємо значення кулінарії, хоча з цією стороною стикаємося мало не найчастіше, однак сприймаємо як щось утилітарне та повсякденне. Проте, це така сама невід’ємна частка культури країни, як архітектура та мистецтво. Вона може розповісти про історію та побут місцевого населення анітрохи не менше за профільні музеї.

 

Кулінарні шедеври Домініканської Республіки

 

За приклад візьмемо Домініканську республіку. Кухня цієї країни, у тому виді, в якому вона дійшла до нас, формувалася на стику різних культур. Суміш кулінарних вподобань місцевих індіанців, африканських рабів та європейських колонізаторів, дала дуже цікавий результат. В приготуванні страв широко застосовується квасоля та коренеплоди, адже місцеві їх тут вирощували тисячоліттями і саме с Америки вони були завезена до нас. Африканці поділилися овочевими бананами-платано, а європейці привчили до спецій, котрі завозилися з інших колоній. Також, як і будь-яка поважаюча себе острівна нація, домініканці вживають до їжі велику кількість морепродуктів власного вилову, хоч це і вважається прерогативою бідніших верств населення. Поєднання м’яса та фруктів у одній страві може здатися дивним та нелогічним для людей, які навіть піцу з ананасами вважають збоченням, проте місцевим кухарам вдається зробити подібні наїдки не тільки смачними, а й пікантними. Слід зазначити, що усі вищезгадані прикмети можна застосувати до значної кількості країн Карибського басейну, однак Домінікана має власні, унікальні особливості, про котрі ми вам і розповімо.

 

Найпатріотичнішим витвором кулінарного мистецтва, назва якого надто знайома українському вуху, є тушкована курка з овочами – Ла Бандера. Само собою, до відомої історичної постаті воно ніякого відношення не має, адже, у перекладі з іспанської, La Bandera – це «прапор». І прапор неодмінно домініканський. Де вигадливі очі творця цієї страви угледіли синій колір, залишається загадкою навіть для місцевих. Готують її так – спочатку курку ретельно обсмажують на великому вогні. Після цього, у одному казанку з нею, тушкують квасолю, рис, кукурудзу та смажені платанос. Досить дивний набір, не знаходите? Тим дивніше, що в результаті виходить ситна, ароматна їжа, котру домініканці залюбки їдять самі та з гордістю пропонують іноземцям у ресторанах.

 

Цікавою стравою є суп Санкочо. Чим він цікавий? Насамперед тим, що точний рецепт вам ніхто не скаже. Його просто не існує. Велика кількість інгредієнтів будь-кого зіб’є з пантелику. Може готуватися як на курячому бульйоні, так і звареному з багатьох видів м’яса одночасно, або, навіть, риби. За побажанням повара туди летять копчені ковбаски, шматочки сала, червоні боби, платанос, кукурудза та усі види перцю. Як неважко здогадатися, у місцевих сім’ях його готують з того, що лишилося у холодильнику. Але можете не боятися розладу шлунку після частування. Якщо ви куштуєте санкочо не в сумнівному вуличному закладі, то все буде гаразд. До того ж, цікаво куштувати суп кожного разу у іншому місці, адже смак майже гарантовано буде різним, навіть якщо ресторани межують через стінку.

 

Найбільш «типовою» стравою можна назвати Пескадо-кон-Коко, оскільки обидва основні інгредієнти – риба та кокоси, можна зустріти на теренах країни повсюдно та у великій кількості. Процес приготування наступний: берете найсвіжішу домініканську рибу, бажано щойно виловлену, маринуєте її у зелені, соку лайма, часнику і добряче обсмажуєте. Потім кип’ятите кокосове молоко с сіллю і у цьому соусі тушкуєте підготовану рибу, додаючи в процесі цілу батарею приправ. Викладаєте на тарілку з рисом, поливаєте зверху тим самим соусом, у якому готували, і подаєте. Досить проста страва, але має настільки вишуканий смак, що нею частували на інаугурації екс-президента США Барака Обами. До речі про рис. Ніякого відношення до традиційних продуктів він не має, однак, будучи завезеним емігрантами зі Сходу, настільки прийшовся до столу, що ніби усе життя тут і був.

 

Що можуть зробити домініканці, маючи під рукою квасолю та батат? Правильна відповідь – усе, що завгодно. І, окрім очевидного – закинути ці інгредієнти до санчоко, разом з іншим вмістом полиць вашого холодильника, навіть десерт. Так, десерт з квасолі, що такого? Вона виварюється у кокосовому молоці, разом з цинамоном, ваніллю та цукром , до кремоподібного стану. Туди ж додають трохи нарізаного батату. Протирають готову суміш через сито та розкладають до глибоких тарілочок, на дні яких вже лежать родзинки та гвоздика. Дуже легкий та смачний десерт. Ось вам і квасоля.

Кухня цієї острівної республіки, насправді складається з більш переконливого переліку страв, проте, у тому чи іншому вигляді, вони існують і в сусідніх країнах регіону. Назви наведені вище – це гастрономічні символи Домінікани, які самі жителі вважають своїм національним надбанням і їх слід спробувати у першу чергу. 


Міські пам’ятки Хургади

Слід сказати, що, попри красу та багатство навколишньої природи, Хургада не запропонує вам великої кількості історичних чи архітектурних пам’яток, котрих досить багато на віддаленні від міста. Звісно, сама країна просто таки дихає історією і криє у собі сотні таємничих місць, віком тисячі і тисячі років, однак славнозвісний курорт розташований у тому регіоні, де, протягом цих тисячоліть, нічого особливо визначного не траплялося. Однак, не можна сказати, що, окрім води та піску, Хургаді вас нічим дивувати, адже розваги чекають на вас і поза пляжною зоною.

 

Міські пам’ятки Хургади

 

Пам’ятка, що притягує погляд найбільше і здалеку – мечеть Ель-Міна. Збудована у 2012 році, ця релігійна споруда стала найбільшою мечеттю міста, яка приваблює до себе не тільки велику кількість віруючих, а ще й тисячі туристів. Розкішний архітектурний ансамбль, оздоблений багатьма декоративними елементами, різьбленими куполами та височезними мінаретами, розташований просто на березі затоки і його добре видно як з суші, так із моря. При закладі існує великий туристичний центр, представники якого з радістю познайомлять усіх бажаючих з історією ісламу. Дотримуючись правил відвідування, потрапити усередину не видасться складною задачею, на відміну від іншої великої мечеті міста – Абдульхасана Ельшазі. Це дещо більш стара будівля, яку відкривав у 1968-му році сам тодішній президент Єгипту – Гамаль Абдель Насер. Вона теж здатна вразити своїм величним екстер’єром, з двома сорокаметровими мінаретами і дещо незвичним архітектурним стилем, однак зазирнути усередину вдасться хіба що через щілину у дверях. Або у складі туристичної групи та за умови дотримання суворих правил зовнішнього вигляду. Якщо ви не мусульманин, звичайно. Так чи інакше, ця пам’ятка теж рекомендована до відвідування.

 

Відомо, що Хургада славиться своїм багатим підводним рослинним та тваринним світом. Але що робити людям, які з певних причин не люблять дайвінг, однак залюбки б познайомились з цією стороною курорту? Всього лише відвідати Гранд Акваріум. У найбільшому подібному закладі країни, для вас зібрали 1200 тварин понад ста видів. Експозиція містить як мешканців Червоного моря, так і прісноводних водойм, здебільшого Нілу. Вона має вигляд лабіринту, однак заблукати у ньому практично неможливо. «Родзинка» акваріуму  – скляний тунель під велетенською ємністю шестиметрової глибини, у якому морські мешканці пропливають просто над вашою головою! Окрім них, ви можете познайомитися із мавпами, зміями, крокодилами, пеліканами та фламінго, що знайшли притулок у місцевому міні-зоопарку. Також слід звернути вашу увагу на виставку, присвячену вимерлим видам тварин, чиї скам’янілі рештки ви можете побачити на власні очі.

 

Як і у іншому відомому єгипетському курорті – Шарм-ель-Шейху, Хургада також має власну коптську церкву, проте це не новобудова. Їй майже сто років. Звели споруду англійські працівники нафтовидобувних компаній, у 1922-му році. Пізніше вона була передана єгипетським коптам. Ззовні, стилістично, вона схожа на церкву у Шармі і характеризується поєднанням архітектури християнських храмів та традиційного східного зодчества. Усередині будівля дещо відрізняється від звичних нам православних, оскільки віруючі під час служби сидять на дерев’яних лавах. А ще тут не такий суворий дресс-код: наприклад, жінкам дозволено знаходитись з непокритою головою. Високий паркан навколо церкви, нажаль, не прикраса, а необхідний захід безпеки теперішніх часів та нагадування про напружені відносини місцевих християн із радикальними ісламістами. Тим більше дивуєшся після знайомства з парафіянами – як взагалі можна бажати зла таким привітним та щирим людям? Коптська комуна дуже дружня, хоча і нечисленна, тому вони завжди раді гостям, що сповідують ту саму релігію.

 

Ну а коли на землю почнуть спускатися сутінки – не пропустіть виставу у розважальному комплексі «Тисяча і одна ніч». Він стилізований під середньовічний східний палац, із усіма обов’язковими атрибутами у вигляді куполів, башт, стрілчатих вікон, містків та широких воріт. Розташований уся ця краса на території готелю Alf Leila Wa Leila. Гості готелю можуть відвідувати вистави безкоштовно, а от усім іншим доведеться заплатити. Однак, це того варте! Ну, по-перше, щоб потрапити до комплексу, вам потрібно подолати міст над ровом із справжніми крокодилами. І той факт, що конструкція досить міцна, а крокодили завжди ситі, не надто заспокоює. Після цього моторошного міні-атракціону, прямуючи на виставу, обов’язково озирайтеся навкруги – дуже гарна та продумана підсвітка усіх споруд створює напрочуд казкову атмосферу. Сама вистава вразить вас масштабом, а також яскравістю образів та реквізиту. Вона розповість про історію Єгипту: від фараонів до середньовічних шейхів. Особливої уваги заслуговує детально відтворений єгипетський обряд весілля із розкішними, дорогими костюмами наречених та гостей. Завершиться вистава майстерною верховою їздою на конях та верблюдах, із різними вправними витівками. По закінченні, на них можна покататися самому.

Тож не вірте тим, хто каже, що у самій Хургаді, поза межами готелю, робити нічого. Насправді, тут досить багато місць, що можуть урізноманітнити ваше дозвілля, аби ви не нудьгували. Тільки б вистачило бажання.


Екзотичний відпочинок у Таїланді

Знаєте це відчуття, коли ви вже досить досвідчений мандрівник, відвідали більшість популярних курортів, що знаходяться у відносній близькості до нашої країни, а ті, до котрих дістатися ще не встигли, навряд чи зможуть сильно вразити, адже щось подібне ви вже десь бачили? От якщо воно вас відвідало, то самий час планувати подорож кудись подалі від середземноморського регіону та північної Африки, у пошуках незвіданої екзотики. І Таїланд стане найкращим вашим помічником у нелегкій справі знайомства з нею. Адже має для цього усі необхідні атрибути.

 

Екзотичний відпочинок у Таїланді

 

Першочергово, звичайно ж, більшість подорожуючих цікавить питання « - А як тут з морем і пляжами?». Приголомшливо, ось як. Берегова лінія країни порізана на безліч островів на будь який смак, аби вам не бракувало асортименту вибору місця відпочинку та супутніх розваг. Таїланд – це, по перше, неймовірної краси природа. Безмежні тропічні ліси, населені екзотичними видами тварин, птахів та різного роду повзучих істот, які своїм зовнішнім виглядом можуть примусити зойкнути від страху деяких слабкодухих туристів. Круті скелі, вкриті буйною зеленню, що на багато десятків метрів здіймаються над блакитною поверхнею Індійського океану, можна сказати, стали візитівкою країни і прикрасили незліченну кількість фотографій. Білосніжний пісок тайських пляжів нібито запрошує впасти на нього і просто забути про все на світі, насолоджуючись оточуючою красою. А тепла, прозора вода так і кличе у свої обійми. На теренах країни є курорти, де не вщухають вечірки та вирує нічне життя, а є острівці, на яких ваш спокій ніхто не потурбує. Послідовники Стіва Ірвіна або Жака Іва Кусто точно не залишаться ображеними, адже можливостей для дослідження дикої природи чи морського дна - просто прірва. Більш того, майже усі курорти мають досить розгалужену інфраструктуру, де навіть на далеко не найпопулярнішому острові будуть готелі, крамниці, кафе, лікарня та поліцейський відділок.    

Країна має досить багату історію і культуру, зі своїми унікальними, ні на що не схожими особливостями. Ви ні в якому разі не переплутаєте буддійський храм Таїланду із іншими релігійними спорудами по всьому світу, навіть тими, що відносяться до цієї ж конфесії. Те саме можна сказати про міфічних істот та героїв місцевих легенд, що ви можете зустріти у вигляді скульптур, настінних розписів та старовинних писемних пам’яток. Досить побачити їх один раз і ви на все життя будете знати до культури якої країни вони належать. Тайці з великою повагою ставляться до своєї спадщини, тож архітектурні пам’ятки, палаци та музеї тут можна зустріти у достатній кількості. На відміну майже від усіх своїх сусідів по регіону, країна так і не була колонізована, чим мешканці страшенно горді. До речі про них – це вкрай привітні та ввічливі люди, які дуже часто посміхаються, особливо у розмові з іноземцями . Посмішка тут регулюється законодавчо, існують встановлені її типи, що, власно кажучи, дещо дивно. Однак, це вносить у просто якісний сервіс свій колорит, роблячи його унікальним. До культури Таїланду можна сміливо віднести знаменитий тайський масаж. В залежності від побажань замовника, він може бути як розслаблюючим, так і лікувальним, а за умови застосування масел перетворюється ще й на аромотерапію. І не слід недооцінювати мініатюрних масажисток. Вони викручують м’язи клієнтам, втричі більше за них, навіть не кліпнувши оком.

Ну а гурмани будуть у захваті від неперевершеної тайської кухні. Страви із ідентичними найменуваннями, що ви куштували десь далеко за межами сіамського півострову – лише бліда копія справжніх національних частувань. Тому що усі продукти свіжі і вирощені безпосередньо на місці, а кухарі усе своє життя готували лише їх. Не зайвим буде попередити, що вона буває дуже гострою і, якщо ваш шлунок не надто добре реагує на полум’яні приправи, однак спробувати Таїланд на смак бажання є, то слід попередити про це офіціанта заздалегідь. І взагалі, можна просто насолоджуватися місцевими дарами моря, овочами та фруктами без необхідності обпікати свою ротову порожнину, або ж взагалі замовити піцу, гамбургер чи вівсянку.

Після прочитаного ви все ще вагаєтесь? От і даремно. Таїланд не просто дарує вам можливість відпочити, зазирнувши до культури південно-східної Азії. Він закохує у себе. Тому ми категорично рекомендуємо вам його відвідини.


Шарм-ель-Шейх. Що цікавого на околицях?

Не дивлячись на те, що у самому Шарм-ель-Шейху видовищ достатньо, на його околицях знаходиться значно більше пам’яток, немало з яких мають загальноісторичне значення для усього світу. Та й просто красивих місць тут чимало. Про них сьогодні і йтиметься.

 

Шарм-ель-Шейх. Що цікавого на околицях?

 

Першим номером у нашому списку навколишніх пам’яток, звичайно ж, буде гора Синай. Гора Мойсея або Хорив, як її ще називають - це дуже важливе місце для представників одразу трьох релігій – ісламу, християнства та іудаїзму. Згідно Біблії, саме на цьому місці пророк Мойсей отримав від Бога кам’яні таблички із десятьма заповідями, за якими і понині живуть (або хоча б намагаються жити) сотні мільйонів людей. На вершині знаходиться храм Святої Трійці, котра знаменита тим, що у ній зберігаються ті самі скрижалі. Віруючі вважають їх єдиним письмовим артефактом, написаний самим Господом. На схилах гори розташувалися печерний храм пророка Іллі, з його знаменитим колодязем, та печера самого Мойсея, де він вкривався сорок днів та сорок ночей, виконуючи волю Божу. Ведуть нагору два шляхи  - короткий та довгий. Цікаво те, що короткий подолати значно важче і ним користуються майже тільки паломники та ченці, адже це близько 3100 крутих сходинок, які слід подолати під палючим єгипетським сонцем. Для тих, кому таке сходження видається важкуватим, була створена інша стежка – Верблюжа. Вона дозволяє, як можна здогадатися, здійснити подорож на спині однойменної тварини. По дорозі ви зустрінете наметові містечка та шатри з їжею і напоями, де втомлений, голодний та спраглий мандрівник, може знайти перепочинок. Але навіть спрощений шлях займає три години. 2285 метрів над рівнем моря – це вам не жарти. Більшість екскурсій проходить уночі, аби ви мали змогу насолодитися захоплюючим видовищем світанку над Синайськими горами. Тож слід прихопити з собою теплі речі або ковдру, адже буде досить вогко та прохолодно. Починаються обидва шляхи у підніжжя гори, поруч із монастирем Святої Катерини.

 

Про нього слід розповісти окремо. Релігійний комплекс, віком мало не у півтори тисячі років, дійшов до наших днів майже у первозданному вигляді. Ані війни, ні революції та інші заворушення не похитнули його стін, не дивлячись на те, що оточуюча його територія має досить буремну історію. Спочатку тут була розміщена каплиця Неопалимої Купини, на місці того самого палаючого куща, через який Бог спілкувався із Мойсеєм. Її розмістили над корінням, а саму купину пересадили трохи подалі. Будівництво було розпочато за покровительства матері імператора Константина – Єлени, а ось сучасний вигляд монастир набув за часів правління Юстиніана, у 6 ст. н.е. Спочатку він мав назву Преображення або Неопалимої Купини, але у 11 столітті, у зв’язку з поширенням шанування Святої Катерини Александрійської, був перейменований. Її рештки спочивають у стінах комплексу. До речі про стіни – вони мають досить переконливий розмір, аби захистити ченців у випадку нападу кочівників, що робить його схожим на невеличку фортецю. Головною спорудою є базиліка Преображення, яку всередині прикрашає однойменна фреска, ровесниця храму. Також він багато оздоблений різьбленими виробами з дерева і деякі з них пам’ятають ще перші хрестові походи. Загалом у монастирі створено дванадцять каплиць. Окрім них, слід згадати про колодязь Мойсея, водою з якого втамовував спрагу пророк. Джерело постачає прісну воду у монастир і понині.

 

Відволікаючись від теми спасіння душі, вам необхідно зазирнути до заповідника Рас-Мухаммад, який по праву вважається найчарівнішим місцем Червоного моря. Ця напівпустельна місцевість є домівкою для багатьох видів тварин. Тут можна побачити фенеків, газелей, рептилій, а поблизу мангрових заростей – численні види птахів. Окрім того, що ці зарості дають можливість пернатим гніздитися та відкладати яйця, вони унікальні самі по собі. Насамперед можливістю жити у солоній воді, опрісняючи її, а надлишкову сіль рослини виділяють через поверхню свого листя. Далі вирушайте до солоного озера, концентрація солі у якому сягає рівня вдвічі вищого, аніж у морі. За чим показником воно може посперечатися із знаменитим Мертвим морем, до того ж місцеві стверджують, що користі тут анітрохи менше, тож слід хоча б раз зануритися у воду. На території слід бути обачним, адже землетруси утворили багатометрові провали, заповнені блакитною водою, які, хоч і виглядають красиво, однак несуть загрозу неуважному туристу.  І наскільки би прекрасним не здавався вам заповідник на суші, більшість його краєвидів очікує на вас під водою. Озброївшись маскою та ластами, пірнайте до обох коралових рифів, аби на власні очі пізнати усю красу підводної флори і фауни Червоного моря у одному місці. Перед вашими очима постануть лапаті корали вигадливих форм та безліч видів риб, усіх форм, розмірів та забарвлення, що метушяться поміж ними. До складу заповідника також включені два острови – Тиран та Санафір, котрі «спіймали» на свої рифи два кораблі, які теж було б цікаво обстежити, однак це підходить вже більш досвідченим дайверам і екскурсію до них слід замовляти окремо.

Таким чином, попри загальновідому славу Шарм-ель-Шейху, як курорту, у якому туристи нечасто полишають стіни готельних комплексів, подивитись за їх межами тут є на що. І вам абсолютно точно слід витратити хоча б один-два дня, аби картина відпочинку у цьому прекрасному місці склалася для вас повністю.


Що подивитись у Шарм-ель-Шейху?

Багато людей обирають Шарм-ель-Шейх своїм місцем відпочинку з причини того, що хочуть максимального релаксу і мінімум турбот, де ти, протягом всього терміну перебування, не полишаєш стін готельного комплексу, віддавши усі буденні питання у відання його керівництва. Здавалося б, що це місце слугує тільки цілям розслабленого, безтурботного відпочинку, де на пляжі на тебе чекає шезлонг, у ресторані смачна їжа, а у номері чиста постіль. Однак, якщо вам захочеться трішки більше активнощів у своєму розміреному курортному розпорядку, це місто може запропонувати вам їх в достатку. Для початку, розглянемо ті місця, до яких можна завітати, не виїжджаючи за межі цивілізації.

 

Що подивитись у Шарм-ель-Шейху?

 

Казкова споруда яскравих кольорів, що розташована у старому місті, проте зовсім не стара. Мечеть Аль-Сахаба була збудована у 2016-му році і стала найбільшою мечеттю міста, а на думку більшості подорожуючих, ще й найкрасивішою будівлею у ньому. Архітектурний шедевр, окрім дуже примітного зовнішнього вигляду, у котрому сплелися османський та мамлюцький стилі, має ще й значні розміри. Висота куполу будівлі сягає тридцяти чотирьох метрів, а мінарети взагалі майже вісімдесяти. Внутрішній вигляд цілком відповідає зовнішньому, що виражається у багатому оздобленні інтер’єрів святилища. Червоні килими, фрески, розписи, вітражні вікна, ціле море позолочених елементів та розкішна люстра під головним куполом– все це не викликатиме у вас відчуття, що єгиптяни хоч десь зекономили при будівництві. І не дивно – мечеть, яка здатна вміщувати до трьох тисяч віруючих, обійшлася країні майже у тридцять мільйонів єгипетських фунтів. Споруда прекрасно виглядає як вдень, так і вночі, адже має дуже ефектну підсвітку. Примітний той факт, що автор цієї величі - архітектор Фуад Тавфік, не взяв ані копійки за проект.

 

Продовжуючи тему релігійних споруд, пропонуємо вам завітати до коптсько-православної церкви Шарм-ель-Шейху. До речі, теж новобудова, як і попередня пам’ятка, але це ніяким чином не впливає на красу її зовнішнього вигляду. Щоправда, така краса разюче відрізняється від химерних форм мечеті Аль-Сахаба. Привабливість храму полягає у простоті форм, плавних лініях та мінімумі декоративних елементів, що повністю відповідає аскетизму віросповідання. Здалеку церква трохи схожа на мечеть, однак хрести на її куполах не дадуть ввести вас у оману. Про стриманість екстер’єру одразу забуваєш, слід тільки потрапити усередину, оскільки внутрішнє оздоблення просто розкішне. Стіни та купол розписані фресками, що зображують біблійні сюжети та увібрали у себе одразу декілька стилів живопису. З вітражів на вікнах на вас дивляться обличчя апостолів і це особливо помітно увечері, коли вони підсвічуються. До усього вищесказаного, церква має ще й чималий розмір. Тим більш дивно, адже будувалася вона виключно за рахунок пожертвувань. Тут слід сказати, що копто-християни – дуже дружня спільнота, яка вважає себе потомками древніх єгиптян. Їхня частка серед віруючих у країні становить всього вісім відсотків і вони часто стають жертвами агресії радикальних ісламістів, тому звикли завжди підтримувати один одного.

 

Ну і яке східне місто без базару? Звичайно ж Шарм-ель-Шейх має свій власний. Хоч місце і носить назву «Старий ринок», він, як і майже усе в місті, досить новий, просто стилізований. В усіх інших аспектах – це абсолютно класичний торгівельний заклад із таким самим класичним асортиментом товарів. Сувеніри, килими, спеції та фрукти чекають на прилавках своїх господарів. Якщо ні разу не були у подібних місцях, то вам слід дещо пояснити. Початкова ціна, що називає продавець, може сильно вразити вас, але уся «сіль» походів на східні ринки – це торги. Ціна завищена спеціально, аби ви поторгувалися, адже завжди можна скинути ледве не половину вартості. Більш того, купивши товар без торгів, ви можете сильно образити продавця, адже для них це чи не єдина розвага. Ну а як ви від природи людина сором’язлива і не дуже любите подібні ігри, можливо вам слід утриматися від походу, аби нав’язливі крамарі не зіпсували вам настрій.

 

А куди точно слід зазирнути, завершуючи свою екскурсію містом, так це до центру туристичного життя Шарму – Наама-Бей. Розташована на березі однойменної затоки вулиця, є осередком розваг та веселощів, де серед клубів, ресторанів, кафе та кальянних, ви зможете знайти місце аби перевести подих після довгої прогулянки. Галасні вечірки до самого світанку – це як раз про Наама-Бей.

Ось такі рекомендації ми можемо дати вам, стосовно визначних місць знаменитого курорту. Тож якщо рутинний відпочинок вам дещо набрид, а шукати пригод десь далеко немає наснаги – можете сміливо користуватися нашими порадами.


Санто-Домінго. Пам'ятки природи та сучасної архітектури

Познайомившись зі спадком колоніальної епохи Санто-Домінго, що, по суті, являє собою місто в місті, ви можете бути настільки вражені побаченим, що здасться, ніби столиці вас вже нічим здивувати. І тут ви дуже сильно помилитесь. Не забувайте до якої країни ви прибули. Можливо історичні багатства і зосередились в Ciudad Colonial, але Домінікана – це, в першу чергу багатства природні. Та й деякі пам’ятки більш сучасної архітектури теж спроможні милувати ваше око не гірше, аніж їх стародавні «колеги».

 

Санто-Домінго. Пам'ятки природи та сучасної архітектури

 

І почати слід з неймовірної краси пам’ятки, яке туристи відвідують ледве не частіше за історичний центр. Таємниче місце – комплекс печер Лос-Трес-Охос, колись слугував аборигенам острову ритуальним приміщенням, де робилися жертвоприношення. Про присутність людей тут свідчать висічені на стінах петрогліфи та уламки глиняного посуду. Але сюди приходять не задля етнографічних спостережень. Назва печери, у перекладі з іспанської, означає «Три Ока», що уособлює три сульфідних озера, які і являють собою магніт для туристів. З причини різного хімічного складу, вода у озерах відрізняється за кольором від неприродньо-аквамаринового до жовтувато-зеленого. Всередині комплекс обладнаний доріжками і сходами, а кожна з печер має свою оглядову площадку. Утворений він був внаслідок землетрусу, кілька століть тому, але озера утворилися дещо згодом, живлячись від підземних джерел. Третє озеро розташоване у велетенській печері та має розміри достатні для того, аби покататися по його поверхні на плоту. На початку двадцятого сторіччя, була відкрито четверта водойма, що на думку багатьох подорожуючих, є найкрасивішою серед них усіх. Незважаючи на її відкриття вже після наречення комплексу на честь трьох озер, перейменовувати підземелля в «Чотири ока» не стали. Примітно, що вода там має жовтуватий відтінок, проте залишаючись кришталево-прозорою. Щоправда, в печері обвалився звід, давши доступ до сонячного світла, з причини чого вона стала схожою на кратер вулкану, густо порослий тропічною рослинністю ззовні. Видовище просто перехоплює подих, скажемо вам. Колись була можливість зануритися у ці фантасмагоричні водойми, однак значна кількість нещасних випадків, що траплялися із необачними туристами, примусила владу вжити запобіжних заходів, турбуючись за життя та здоров’я дорогоцінних гостей країни.

 

Неподалік від історичного центру розташована велична споруда, що є резиденцією голови Республіки і носить назву Palacio Nacional, або Національний палац. Він був побудований у 1947-му році, за часів диктаторства Рафаеля Трухільо, який найняв для цієї цілі прославленого італійського зодчого Гвидо Д’Алессандро. Будівля площею 1800 квадратних метрів, влетіла далеко не найбагатшій країні у копієчку. П’ять мільйонів песо лише за сам будинок, без внутрішнього оздоблення, були чималими грошима на той час. Його архітектура увібрала у себе різні стилі, що уособлює багатоманітний етнічний та культурний склад країни. Всередині споруда прикрашена виробами з мармуру та червоного дерева, а її стіни вінчають полотна італійських майстрів. Найпомітнішим елементом екстер’єру є купол палацу. Він має вісімнадцять метрів у діаметрі, спирається на таку саму кількість колон та доводить висоту будівлі до тридцяти чотирьох метрів. Оглянути її зсередини ви можете у будь-який будній день і вам будуть доступні усі приміщення, окрім президентських покоїв.

 

Про незрівнянну красу домініканської природи було сказано та написано чимало. Залежно від регіону, вона може суттєво відрізнятися не тільки ландшафтом, а й видами флори і фауни, що на ньому ростуть. І як у вас немає бажання гасати по всьому острову, аби охопити усе різноманіття живої природи, ви можете завітати до національного ботанічного саду і побачити його у одному місці. Названий він на честь Рафаеля Марія Москосо, що першим склав каталог рослинності острову. Сад займає чималу територію у 2,5 кв км, майже половину якої займає дикий тропічний ліс. Було створено понад шістдесят штучних водойм та декоративних ставків, а на вході до парку вас зустріне велетенський двадцятиметровий квітковий годинник. Зважаючи на вищевказані солідні розміри, обійти сад на своїх двох – задача не найлегша, однак адміністрація про це подбала, запровадивши екскурсійні потяги, що входять до вартості квитка. Територія поділена на тематичні сектори, які представляють різні види рослин, включаючи навіть отруйні. Однак, найбільш видовищним подібним сектором є японський сад. Він став неофіційним символом цієї природної пам’ятки.

 

А завершити свою екскурсію столицею Республіки ми пропонуємо біля Фаро а Колон, або Маяку Колумба. Монументальна залізобетонна конструкція, тридцять три метри заввишки та триста десять завдовжки, що збоку нагадує піраміду ацтеків, а зверху виконана у формі хреста, є мавзолеєм великого мореплавця. Тут, у підвішеному на ланцюгах саркофазі, спочивають його рештки. Принаймні так стверджують домініканські історики, оскільки достеменно невідоме їх точне місцезнаходження і на право називатися останнім місцем спочинку Христофора Колумба претендують ще Іспанія та Куба. Однак, облишимо ці суперечки фахівцям і повернемося до самої споруди. На зовнішніх її стінах розміщено барельєфи, де висічені вирази знаменитих мандрівників та першовідкривачів. Але найбільш примітна особливість Маяку ви зможете побачити тільки після заходу сонця, коли 157 потужних прожекторів створюють на небі проекцію хреста, а стовп світла можна побачити за багато кілометрів.

Ось таким чарівним та різноманітним містом постане перед вами Санто-Домінго. Маючи багату історію та ретельно збережені пам’ятки колоніальної епохи, до більшості з яких застосовують слово «перша», столиця, однак здатна дивувати не тільки ними. Аби, як поціновувачі архітектурної спадщини, так і любителі природи не залишилися ображеними.


Санто-Домінго. Колоніальне місто

Що ви очікуєте побачити, плануючи відвідини найстарішого міста Нового Світу? Розкішні маєтки колонізаторів, унікальний архітектурний стиль яких утворився на стику культур? Стародавні церкви  та монастирі, що у свій час були форпостом християнства на відкритих землях? Фортифікаційні споруди та гарнізони, на які спиралась військова міць завойовників? Так, так і так! Усе це та багато іншого, чекає на вас у колоніальній частині столиці Домініканської республіки – Санто-Домінго. Тож якщо ви плануєте подорож до цієї чарівної країни, було б помилкою не зазирнути сюди.

 

Санто-Домінго. Колоніальне місто

 

І, як водиться при відвідинах «старого міста», починати краще за все з його центральної площі. Parque Colon, або площа Колумба, зустріне вас, у першу чергу, скульптурою людини, на чию честь вона названа. Бронзова фігура Христофора Колумба, визираючи в далечінь зі  свого п’єдесталу, вказує на землю, що він побачив під час свого знаменитого походу. З площею також межує кафедральний собор Пресвятої Діви Марії. Релігійна споруда з золотистого коралового вапняку, зведена у 1541 році, є найстарішою церквою обох Америк. Вона була головним храмом цих континентів протягом досить тривалого часу. Після захоплення міста знаменитим капером Френсісом Дрейком, пірат зробив собор своєю резиденцією, вберігши останній від руйнації. У його скарбниці зберігаються різні артефакти тієї епохи, як то картини, дерев’яні меблі, скульптури та саркофаги. Саме в цій церкві покоїлися рештки Колумба, перевезені сюди з Іспанії, допоки не знайшли свій останній притулок в меморіалі, про який ми ще розповімо.

 

Біла годинникова вежа безпомилково вкаже вам місцезнаходження старої ратуші Санто-Домінго. Збудована пів тисячоліття тому, ця споруда буда реконструйована на початку минулого століття, набувши риси популярного тоді неокласичного стилю. Колись у ній приймались важливі для життя країни рішення, а зараз тут розташований поліцейський відділок, що, однак, не заважає проводити різноманітні виставки та культурні заходи. Перед тим, як залишити центральну площу, радимо зазирнути ще до однієї навколишньої пам’ятки – Palacio de Borgella. Зараз тут розміщене управління Колоніального Міста, що відповідає за збереження та реконструкцію історичних пам’яток цієї частини столиці. Але раніше будинок правління острову Гаїті був символом іспанської влади колонії. Подейкують, що спочатку у ньому мешкав сам відомий конкістадор Ернан Кортес.

 

Далі, насолодившись пішохідною вулицею Ель Кондо, бруківка якої, як можна здогадатися, теж носить звання найстарішої у Новому Світі, вам слід повернути до вулиці Лас Дамас, де розташована фортеця Озама. Колись її могутні стіни захищали мешканців міста від атак англійських та французьких кораблів. Спроектована щоб оберігати порт столиці, споруда була дуже вдало розташована на пагорбі, на березі однойменної річки. Переваги такого розміщення доводяться тим, що цитадель ні разу не була захоплена атакуючим її ворогом. Найбільш помітна будівля на її території – вісімнадцятиметрова башта Торре дель Оменахе, на яку обов’язково має піднятися кожен відвідувач форту, оскільки з її даху відкривається виняткові краєвиди Санто-Домінго. Сама башта довгий час слугувала в’язницею для різного роду бунтівників та інших революціонерів, що дуже іронічно, адже саме вона опинилася у центрі повстання 1844 року, коли Домінікана відділилася від Гаїті. Саме над цією вежею вперше був піднятий національний прапор.

 

Прямуючи променадом Лас-Дамас на північ, ви потрапите до площі Іспанії, де на вас чекатиме колишня резиденція Колумбів та, за сумісництвом, найбільш відвідуваний музей столиці – Альказар-де-Колон. Збудований у 1512 році для старшого сина першовідкривача – Дієго, що у той час був віце-королем острову Еспаньйола (Гаїті), представляє з себе величну споруду, збудовану з цільних коралових блоків, без використання жодного цвяху. Десятиліттями тут планувались дослідницькі та завойовницькі експедиції, доки у 1586 році до острову із дружнім візитом не завітав адмірал Дрейк, розграбувавши, у тому числі, і маєток Колумбів. Згодом його покинули остаточно і декілька століть він стояв занедбаний, розвалюючись дедалі більше. Однак, у середині двадцятого сторіччя влада країна все ж вирішила відновити пам’ятку і почалася її реставрація. Нажаль, із початкових 55 кімнат, вдалося врятувати ледве половину. Вбрання інтер’єрів складають предмети та меблі, що відносяться до епохи розквіту палацу. Зокрема унікальна колекція гобеленів, що була придбана для музею і, наразі, експонується там, разом з іншими витворами мистецтва.

І це далеко не вичерпний перелік видатних пам’яток культури та архітектури, що варті відвідування у історичній частині столиці Домініканської республіки. На вулицях Ель Кондо і Лас-Дамас вас ще чекає чимало примітних місць та цікавих музеїв, до яких теж слід зазирнути, якщо, звісно, ви маєте на це час. А у наступній статті ми спробуємо переконати вас, що не тільки Колоніальне Місто у Санто-Домінго, може вразити подорожуючих.


Домініканські курорти. Карибське узбережжя.

Зважаючи на те, що більшість місць відпочинку Домініканської республіки зосередилися на узбережжі Атлантики, може здатися, що берег Карибського моря не може нічого протиставити розкішним курортам східної та північної частини острову. Але це серйозна помилка! Краєвиди нічим не гірші, вода не менш блакитна, а сервіс все також високого домініканського рівня. Так вийшло, що тепла вода, захищеність від високих хвиль та сильного вітру, а також, у цілому, більш спокійні умови, підходять для тихого сімейного відпочинку.

 

Домініканські курорти. Карибське узбережжя.

 

Пляжі провінції Ла-Романа запропонують вам такий самий білий пісок та прозору воду, що ви можете знайти у Пунта-Кані, однак за більш помірною ціною. Можливо тут і немає тієї кількості розваг, як у знаменитій атлантичній місцевості, однак, яке це має значення, якщо ви приїхали туди з маленькими дітьми? Прогулянки на приголомшливої краси природі, точно будуть для них корисніші, аніж поход по магазинах та закладах громадського харчування. Міжнародний аеропорт, розташований у безпосередній близькості до місць відпочинку, також буде перевагою для тих, хто вирішив звозити до тропічної казки усю свою велику родину, адже не тільки дітлахам важко переносити далекі подорожі автомобілем, а й літнім людям також. Саме місто Ла-Романа навряд-чи вас чимось здивує, але на його околицях є чимало цікавого. Наприклад, містечко Альтос-де-Чавон, що обрали своєю домівкою художники та митці. Не зважаючи на вік поселення всього у пару десятків років, побудовано воно за канонами епохи італійського ренесансу та ще й розміщено на пагорбі понад ущелиною. Не буде зайвою і одноденна екскурсія на острів Саона, що відомий у народі, як острів Баунті, адже там знімали ту саму знамениту рекламу однойменного солодкого батончику. Острів практично безлюдний, що і надає йому незрівнянного шарму, який кожного дня притягує до себе туристів. Бажаєте трохи збадьоритися під час занадто спокійної відпустки? Можете взяти байдарку і сплавитися на ній по бурхливим потокам річки Чавон, що протікає крізь саме місто. А закріпити успіх пропонуємо дайвінгом.

 

У сорока кілометрах від столиці республіки, розташувався ще один популярний курорт, що носить назву Бока-Чіка. Це одне з найдемократичніших, за своєю ціновою політикою, місць. Однак, це ніяким чином не відображається на якості обслуговування. Головна особливість місцевості – це тутешнє море. Затока на березі курорту являє собою величезний природній басейн, із дуже пологим заходом у воду. Тому кращого місця, де повчити плавати своїх дітлахів, годі й шукати. Попри те, що курорт все ж має славу сімейного, нічне життя тут може легко посперечатися з тією самою Пунта-Каною. Осередком нічних закладів є вулиця міста Калле Дуарте, де ви можете знайти собі клуб до вподоби, якщо душа бажає відправити вас у танок. І навпаки, якщо душа взагалі не бажає людних місць, можете взяти напрокат човен або водний мотоцикл і відправитися до двох найближчих островів. Перший – Ла-Матіка, вкритий густими мангровими хащами, а другий – Лос-Пінос – сосновими. Можете дозволити собі робінзонити від душі, хоча, слід зауважити, що острівці не дуже великі. Дайвінг у Бока-Чіка посідає особливе місце, адже, окрім коралового рифу, попірнати з аквалангом можна ще й у підводному парку Ла-Калета, який має аж два затонулих кораблі. Вперед за враженнями!

 

Хуан-Доліо – це ще один курорт, що обирають поціновувачі спокійного проводження часу. Розташування між Санто-Домінго та Ла-Романою, має очевидні плюси. До першого можна завітати для огляду пам’яток, а до другого – у пошуках гармонії з природою. На додачу, матимете можливість відтягнутися на вечірці у Бока-Чіка, куди теж недалеко. Просто центр всесвіту! Окрім стандартного купання та загоряння, цей курорт може запропонувати вам ботанічний сад, квіткову ферму та загадкову печеру Куева-де-лас-Маравільяс, стіни якої вкриті наскальними малюнками пращурів домініканців. Слів прийняти до уваги, що морське дно на пляжах поза курортною зоною, густо поросло коралами, тому, якщо маєте бажання втікти від цивілізації, прихопіть у подорож спеціальне взуття для коралових рифів. Зате, у подібних місцях можна сміливо пірнати навіть без аквалангу, що приваблює туди любителів сноркелінгу.

 

Ну а якщо всі вищеперераховані курорти все одно здаються вам надто людними і галасливими, тоді вирушайте на захід країни, майже до самого кордону з Гаїті. Там розташована провінція Бараона – місце, де ви зможете насправді відчути єднання з природою. Це зовсім інша Домінікана. Тут відсутня звична інфраструктура і такий відпочинок підійде тільки для самостійних туристів та цінителів первозданної природньої краси. Гориста місцевість, безліч заповідників та природних парків, розмаїття флори і фауни, невеликі скелясті бухточки, що ніби створені для усамітнення – всього й не перерахувати. Відвідати тут слід багато чого. Наприклад, солоне озеро Енрікільо – єдине місце в країні, де можна зустріти справжніх хижаків –американських крокодилів. А на малесенькому острівці, посеред нього, знаходиться справжній рай для орнітолога. Тут мешкають понад 130 видів птахів і деякі з них ви не зустрінете більше ніде у світі. Хочеться трішки містики? Будь ласка! Місцевість Полло-Магнетіко, відома своєю цікавою аномалією: якщо ви залишите на підйомі свою автівку на нейтральній передачі, то вона, порушуючи всі закони фізики, буде потроху рухатись угору. Пояснюється це особливою магнетичною активністю, хоча скептики кажуть про оптичну ілюзію. Так чи інакше, слід побачити це на власні очі. Ще далі на захід, на віддаленні від туристичних маршрутів, розташувався найкращий дикий пляж острову. Вісім кілометрів незайманої піщаної полоси у Бухті Орлів і жодної душі на багато кілометрів навкруги. Чи не про це ви мріяли?

Сподіваємося, що ця стаття, у якій ми перерахували особливості відпочинку у різних місцях цього райського куточку, що носить назву Домініканська Республіка, буде вам корисною і допоможе зробити вибір того місця, яке ідеально підходить саме вам.


Барселона Антоніо Гауді. Частина друга

Розглянувши у першій частині статті головні пам’ятки Барселони,  що створені талановитим архітектором, ми б хотіли запевнити вас, що це далеко не єдині проекти, яких торкалася рука майстра Гауді. У його портфоліо є ще чимало робіт, котрі, можливо, не вражають масштабами, однак захоплюють своїм зовнішнім виглядом і геніальністю втілених рішень. Йтиметься сьогодні саме про них.

 

Барселона Антоніо Гауді. Частина друга

 

На проспекті Пасео-де-Грасія є будинок, який, вирізняючись поміж інших своїми пливкими та несиметричними формами, одразу дає зрозуміти хто приклав руку до його створення. Власно кажучи, Каса-Батльо (або будинок Бальо), не був, у широкому сенсі, побудований маестро Антоніо, але йому була доручена його реконструкція. Власник споруди настоював на її знесенні, однак Гауді був іншої думки. Зберігши початкову конструкцію, він спроектував два нових фасади та зробив масштабне перепланування першого поверху, разом з бельєтажем. Для цих частин будинку митець створив унікальні меблі. До будівлі були додані підвальний поверх, мансарда та тераса на даху. Також він перепланував дві шахти освітлення, об’єднавши їх у внутрішній двір, що покращило як освітлення, так і вентиляцію. До речі, стіни внутрішнього двору прикрашені синьою глазурованою плиткою, відтінки якої змінюються згори до низу, що впливає на колір освітлення, в залежності від положення сонця. Дах будинку, окремо від своїх функціональних обов’язків, виконує ще й естетичну функцію, оскільки кожен з двадцяти семи димарів прикрашений своїм власним капелюхом, який відображає сутність власника квартири. Самі обриси будівлі наповнені глибоким символізмом, притаманним творчості побожного архітектора. Уся композиція уособлює дракона: його блискуча черепиця та мозаїчні елементи стін, нагадують луску міфічної істоти, а пливкі колони та парапети балконів – ніщо інше, як кістки вбитих ним жертв. Невеличка башта з хрестом, символізує спис святого Георгія – покровителя міста, що, пронизуючи тіло дракона, проголошує перемогу добра над злом. Ось такі справи. Але ніщо не завадить вам скласти власне бачення задумки маестро, після відвідин пам’ятки. Вважається, що саме у реконструкції Каса-Батльо він відійшов від усіх тодішніх канонів архітектури, слідуючи лише власним вподобанням.

 

Ще однією спорудою, що приковує погляд незвичними хвилястими лініями, є Каса-Міла, або Каменоломня. Будівля стала останнім світським проектом майстра, перед тим, як він присвятив решту свого життя роботі над храмом Саґрада Фамілія. Залізобетонна конструкція, заснована на принципі несучих колон, дозволила відмовитися від опорних стін, аби мешканці могли планувати приміщення, як їм заманеться. Продовжуючи славну традицію надавати своїм творінням природні форми, каталонський зодчий зобразив будинок у формі скелі, що омивається морськими хвилями. Химерна гра світла та тіні створює відчуття рухливої форми споруди. Усередині ви можете зустріти вже знайомі вам круглясті та еліптичні обриси, що притаманні стилю Гауді. Геніальна система вентиляції, що здійснюється крізь внутрішні двори, замість традиційних вентиляційних колодязів, наповнює приміщення достатньою кількістю свіжого повітря,  дозволяючи відмовитися від штучного кондиціонування. Крізь них же освітлюються і ті кімнати, вікна яких виходять до цих дворів, адже отвори встановлені навіть у технічних приміщеннях. Цікава своїм конструктивним рішенням і мансарда, що спирається на 270 арок ланцюгової лінії. Раніше там була пральня, але зараз розміщена експозиція, присвячена життю та творчості архітектора. Окремо слід сказати про терасу на даху. Це місце більше схоже на галерею сучасного мистецтва, однак, попри вишуканість форм димарів, вентиляційних труб та сходових кліток, жоден з них не розміщено тут для краси. Кожна деталь продумана для того, щоб виконувати суто утилітарні функції. Ну і куди ж без символізму митця? Як зсередини так і ззовні, будинок оздоблений фресками що втілюють сцени з міфів та легенд, а, також, вирізьбленими у камені релігійними цитатами.

 

Ну а завершити огляд шедеврів архітектора ми пропонуємо відвідинами його першого значного проекту. Можливо, на перший погляд, будинок Вісенс і не схожий на вищезгадані творіння майстра, однак, розглянувши деякі елементи уважніше, можна помітити, як архітектор вже тут починав свої експерименти з формою.  Зовнішній вигляд літньої резиденції промисловця, що займався виробництвом цегли та керамічної плитки, досить точно відображає рід діяльності власника. Будівля з необробленого каменю, прикрашена цими двома матеріалами, гармонічно поєднує у собі геометричні візерунки та флоральні орнаменти. Багато оздоблена башточками, різьбленими балконами та елегантними еркерами, споруда уособлює іспано-арабський стиль мудехар, а яскрава кольорова гамма вигідно виділяє її посеред оточуючих еклектичних будинків. Вже з цього проекту, Гауді демонструє свою любов до деталей, адже він сам спроектував ковані решітки воріт, вікон та балконів і розробив ескізи інтер’єру їдальні та кімнати для куріння.

Описані у обох частинах статті визначні пам’ятки, створені руками великого майстра, ми наполегливо рекомендуємо до відвідування, якщо плануєте зазирнути до Барселони. Не жалкуйте на це часу, аби мати змогу повною мірою відчути геніальність легендарного каталонського зодчого та насолодитися неперевершеною красою його творінь. 


Відпочинок у Дубаї

Що може знати пересічний мешканець нашої країни про це казкове місто? Високі хмарочоси, розкішні автомобілі, аравійська пустеля, персидська затока, нафтовидобування, дорогі яхти та надзвичайно багаті місцеві мешканці. З цього опису може скластися враження, що подібне місце існує лише для обраних і простим людям там робити нічого. Але, на щастя, це не більше, аніж стереотип, оскільки візит до Об’єднаних Арабських Еміратів може коштувати тих самих грошей, що і відпочинок у інших популярних курортах. Звичайно, Дубай має змогу надати вам такий рівень розкоші, що рахунок за цю красу спроможний     вразити навіть шейха, але, з тим самим успіхом, ви можете жити у невеличкому готелі за вельми демократичною ціною та мати доступ абсолютно до усіх видів розваг, що може вам запропонувати місто. А запропонувати воно, повірте, може чимало.

 

Відпочинок у Дубаї

 

Більшість людей подорожують у теплі краї, усе ж, за пляжним відпочинком і він у цій країні прекрасної якості і на будь-який гаманець. Розкішні готелі та вілли з власними пляжами, що розташовані на штучних островах-пальмах та безкоштовні публічні пляжі – все це прекрасно межує одне з одним, до того ж вам не обов’язково мешкати в одному із фешенебельних районів, аби мати змогу відвідати ці дивовижні рукотворні архіпелаги. Достатньо просто приїхати туди самому, або ж записатися на екскурсію. Щодо водних процедур, то прозора, тепла вода Персидської затоки, або ж Індійського океану, точно прийдеться вам до вподоби, а пологий вхід до води порадує сім’ї, що відпочивають з дітьми. До речі, якщо ви не прихильник відпочинку у бурхливому ритмі життя, що вирує у Дубаї, то можете сміливо вирушати у сусідні емірати. Там, здебільшого, панує сухий закон, суворі правила щодо суспільно-прийнятної поведінки та, в цілому, значно більш спокійно.

Перейдемо до нашої традиційної рубрики «Чим розважити себе, коли вилежуватися на пляжі набридло?». Шановні, ви в Дубаї! А це значить будь чим. Облишимо очевидні морські розваги у вигляді гідроциклів та водяних лиж – це все вас не вражало вже у Кирилівці. Тож влаштуйте коханій романтичну вечерю у найвищому у світі ресторані, всередині найвищої у світі будівлі. Взяли з собою дітлахів? Відведіть їх у найбільший критий парк атракціонів у світі, здивуйте їх (і себе) подорожжю в ЛегоЛенд, або, здіймаючи бризки, мчіть з ними по водяній гірці, у одному з численних аквапарків. Бажаєте екстриму? Та скільки завгодно. Скайдайвінг с чотирикілометрової висоти, над пальмою Джумейра, поїздка на зіп-лайні з даху хмарочоса, повз Бурдж-Халіфи або стрибки на позашляховику по пустельним барханам. З цих самих барханів можна з’їхати на дошці, ніби на сноуборді. До речі про сноуборди: зайняття зимовими видами спорту у Дубаї також можливе. Ні це не жарт і не фігура мови, в місті справді є критий гірськолижний курорт (найбільший у світі, звісно ж), всередині якого завжди сніг та -3, навіть якщо на вулиці +50. Вам набридло захопливим поглядом проводжати розкішні суперкари, що мають під капотом більше потужності, аніж усі авто середнього київського таксопарку? Орендуйте власний! І одразу вирушайте до Яс Маріни – траси, де проводиться один з етапів Формули 1. Майстерно проходячи заплутані повороти та підступні шикани, ви будете відчувати себе Льюісом Гамільтоном, не менше.

Шопінг слід виділити окремо, оскільки Дубай ледве не його столиця. Імениті виробники буквально змагаються за рекламні та торгові площі, аби мати змогу бути представленим у місті якомога ширше. Ви побачите це на власні очі, досить лише зазирнути до Дубаї Молл – осередку цих змагань. Варто казати вам, що він найбільший у світі, чи самі здогадаєтесь? Від різноманіття всесвітньовідомих брендів просто йде обертом голова! І не потрібно гасати по усьому місту, аби відвідати бутіки, що вам цікаві. Власники цієї вражаючої споруди потурбувалися про вас, зібравши їх усі в одному місці. Проте, не зважаючи на виключність цього торгівельного центру, воно у місті далеко не єдине. Тож, для початку, можете зазирнути у ті, що поблизу вас. Оскільки у Дубаї відсутнє ввізне мито, тут можна пристойно дешевше придбати, наприклад, персональну електроніку. Для цього вирушайте на площу Насер, де у невеличких крамницях, продавці товарів високих технологій будуть змагатися за ваш гаманець, надаючи найбільшу знижку. На знижку також можете розраховувати при покупці виробів з хутра. З півтора-два десятиліття назад тут була справжня лихоманка. Якщо ви чули історії, коли люди, вилітаючи з Еміратів додому, вдягали на себе по три шуби, аби вкластися у норми провозу багажу, можете бути впевнені, що ці шуби придбали на Насер. Поринути у колорит стародавнього східного базару ви можете у історичному районі Дейра. Традиційні килими, прикраси та спеції тільки і чекають, аби зайняти своє місце у вашому помешканні. Насамкінець, якщо ви любите вироби з золота або бажаєте зробити подарунок близьким, то завітайте до Золотого Ринку, у тому ж самому районі.

Ми сподіваємося, що ця стаття розвіє ваші сумніви, щодо Дубаю, як майданчика для розваги багатіїв. Адже, насправді, цей казковий східний мегаполіс пропонує відпочинок на будь-який смак та рівень достатку. Тож, розглядаючи карту світу у пошуках чергового місця для відпустки, зверніть увагу на невеличку країну на сході Аравійського півострова, де серед пісків пустелі та струнких пальм узбережжя, на вас чекають незабутні враження.   


Домініканські курорти. Атлантичне узбережжя.

Якщо ви твердо вирішили провести свою відпустку у Домініканській республіці, але від різноманіття курортів, куди пропонує вам здійснити подорож туристична агенція, йде обертом голова, то ця стаття допоможе прийняти вірне рішення. Як ми вже зазначали у одній із попередніх публікацій, країна має понад чотириста кілометрів пляжної смуги, що омивається Атлантичним океаном та Карибським морем. Відпочинок дещо відрізняється, в залежності від узбережжя, тому ми познайомимо вас із особливостями кожного з них. Оскільки курорти Атлантики користуються у туристів більшою популярністю, з них і почнемо.

 

 

Є місце, одна назва якого ототожнюється з самим словом «Домінікана». Ім’я йому – Пунта-Кана. Дивовижне місце із молочно-білим піском, стрункими кокосовими пальмами та блакитною водою, на додачу, має ще й найбільш розвинену інфраструктуру, серед усіх місць відпочинку на острові. Тож, якщо ви маєте бажання після довгої засмаги та занурення у теплу океанську воду, зазирнути на чашку кави до однієї з всесвітньовідомих мережевих кав’ярень, або втамувати голод у піццерії, куди звикли ходити й удома, сміливо обирайте один із численних готелів у цьому регіоні. Нескладно уявити, що й з розвагами у нічний час тут немає ніяких проблем. Попри те, що майже кожен великий готель має на своїй території власний нічний клуб, поза їх межами подібних закладів також чимало. Один з них розташований просто у природній печері! Танці у оточенні сталактитів і сталагмітів, ви навряд-чи колись забудете. Клімат Пунта-Кани теж є однією з переваг. Сезон дощів швидкоплинний, а середньомісячна температура, що становить тридцять градусів, незмінна майже цілий рік. Кораловий риф, що протягнувся вздовж узбережжя – це взагалі подвійна перевага. По-перше, він надає чудові можливості для дайвінгу, ну а по-друге - перешкоджає утворенню великих хвиль, які, у деяких частинах острову, можуть позбавити можливості зайти до води, на декілька днів поспіль.

 

 

На півночі країни знаходиться Пуерто-Плата – другий за популярністю курорт Домінікани. І це дещо дивно, адже він разюче відрізняється від яскравої та метушливої Пунта-Кани. Спокійне та розмірене життя цієї місцевості спонукає до розслабленого, неквапливого відпочинку. Не намагайтеся знайти вночі працюючу дискотеку, адже ви просто марно витратите час. Це місце не про галасні вечірки. Воно про природу. І природа вас тут точно не розчарує. Гориста місцевість з буйною зеленню стане насолодою для ваших очей, а численні природні парки запропонують не лише легку прогулянку у тіні дерев, а й екстремальний джангл-трекінг, де ви будете продиратися крізь хащі на позашляховику. Слід було б піднятися до найвищої точки регіону – гори Ізабель-де-Торрес. Окрім краєвиду, що перехоплює подих, ви зможете помилуватися статуєю Христа-Спасителя, майже такою самою, як і в Ріо-де-Жанейро, щоправда дещо меншою. Її подарувала домініканцям влада Бразилії. Заслуговує уваги також саме місто, вірніше його історична частина, що дає змогу познайомитися з архітектурою колоніальної епохи та відвідати декілька цікавих музеїв. Взагалі ця місцевість йде пліч-о-пліч з історією, оскільки саме тут висаджувався знаменитий мореплавець Христофор Колумб.

 

 

Спокійний відпочинок не для вас? Невсидюча натура постійно штовхає на пошуки адреналіну? Ну тоді ваш вибір – Кабарете. Молодий курорт, що наповнений, більшою мірою, такими ж молодими людьми, є найкращим місцем у Домініканській Республіці для поціновувачів вітру і хвиль. У цьому місці відсутні будь які коралові рифи і могутні вітри Атлантики породжують справжні водяні вали, на поталу серферам, віндсерферам та кайтерам. Кожного року тут проводять змагання міжнародного рівня, з цих видів спорту. По пляжу розкидано чимало барів, де можна нагородити себе за підкорення морської стихії, склянкою міцного карибського рому. Гучніше за гуркіт хвиль тут тільки гуркіт місцевих вечірок. Якщо ви звикли вдень дивувати публіку віртуозними витівками на дошці, а ввечері – запальними танцями, то Кабарете вам для відпочинку підійде ідеально. А як сталося, що ви вирішите на день-другий перепочити від такого шаленого ритму, рекомендуємо вам зазирнути до парку Ель-Чоко, аби насолодитися видовищами природи. Незважаючи на те, що відпочинок у Кабарете коштує дещо дешевше, аніж у іменитих курортах, якість сервісу тут нічим не гірша.

 

 

Два міжнародні аеропорти та три великих міста поруч – така характеристика може свідчити тільки про надзвичайну популярність і величезний натовп туристів. Тим більш дивно, що півострів Самана, навпаки, відомий своїм відлюдненням та незайманою природою. Унікальні особливості його розташування, створили прекрасні умови для різноманіття фауни, переважно морської. Дельфіни, морські черепахи та ламантини із задоволенням стануть об’єктом вашої уваги, а їх світлини – чудовою ілюстрацією відпочинку. Взимку, до теплих вод затоки заходять горбаті кити і ми рекомендуємо вам найняти човен, для детального спостереження за цими величними істотами. Сама затока оточена горами, що захищають її від потужних атлантичних ураганів. На території півострову розташовано шість національних парків, у яких гніздяться безліч видів птахів, у тому числі рідкісних, що робить Саману прекрасним місцем для спостереження ще й за ними. Також на вас чекають пальмові хащі, печери, водоспади та пустельні пляжі. Ну просто ідеальне місце для усамітнення! До того ж, більшість навколишніх готелів відносяться до бюджетного цінового сегменту, хоча є й п’ятизіркові.

 

 

Ну а як вам потрібно витратити величезну купу грошей за відносно короткий час, Кап-Кана у цьому допоможе. Фешенебельний курорт є улюбленим місцем відпочинку одіозного американського президента і бізнесмена Дональда Трампа. Можете не сумніватися, що цей поважний джентльмен розуміється на розкішному відпочинку. Тут ви можете знайти усі обов’язкові для цього атрибути: готельні комплекси, обслуговування у яких виходить далеко за межі поняття «п’ять зірок», найкращі гольф-клуби карибського регіону, елітні ресторани та багатоповерхові яхти, пришвартовані у гавані курорту. Як-то кажуть, будь-який каприз за ваші гроші.       


Барселона Антоніо Гауді. Частина перша

Барселона присутня в усіх рейтингах найкрасивіших міст на планеті, очолюючи ледве не більшість з них. Самі розумієте, таке шалене визнання не могло народитися на порожньому місці, адже у світі чимало конкурентів, унікальна архітектура яких формувалася крізь сторіччя. Легендарні митці та зодчі прикладали свою руку, аби створити щось неповторне у образі свого міста, але була людина, ім’я якої виокремлюється серед інших майстрів своєї справи. І це ім’я барселонського архітектора Антоніо Гауді. Так, звичайно, адміністративний центр Каталонії знаменитий не лише шедеврами цього генія, однак, чомусь саме їх химерні обриси згадуєш у першу чергу, навіть якщо бачив їх тільки у шкільному підручнику з географії. Тож якщо ви обрали Барселону своїм наступним місцем відпочинку, ми можемо порадити вам місця, до яких слід зазирнути в першу чергу.

 

 

Храм Спокути Святого Сімейства, або, простіше - Саґрада Фаміліа, як його тут кличуть місцеві, це візитівка міста, ні більше, ані менше. Попри те, що будівництво триває і досі, вигляд цієї величної конструкції  перехоплює подих. Фірмові пливкі лінії та безліч елементів оздоблення незвичної форми, взагалі не притаманних у будівництві релігійних споруд, не викликають відчуття нагромадження несумісних архітектурних рішень, за принципом «аби було». Кожна найдрібніша деталь знаходиться рівно там, де має бути і, підкорюючись встановленому митцем порядку, уся ця різноманіть набуває цільного та гармонічного вигляду, що вам не зустріти більше ніде у світі. Хтось бачить у цих формах застиглий ліс, комусь вони видаються замком із піску, ну а більш романтичні натури порівнюють храм із душею, втіленій у камені. В крипті під церквою похований сам маестро Антоніо. Будують пам’ятку вже понад сто тридцять років, оскільки з її будівництвом пов’язані серйозні складнощі. По-перше – Гауді був майстром імпровізації, що не гаяв час, проробляючи докладні креслення. Тож задумку архітектора, щодо подальшого спорудження, доводиться буквально вгадувати, користуючись нечисленними ескізами та схемами, що він лишив після своєї смерті у 1926-му році. Намагаючись уникнути прямих ліній, митець широко застосовував складні гіперболоїдні, еліпсоїдні та гелікоїдні конструкції, що взагалі не полегшує життя реставраторам.  По-друге – особлива технологія обробки та підгонки будівельних каменів, значно уповільнює роботу. І по-третє – спорудження йде лише за рахунок пожертв та продажу квитків. Завершити обіцяють у 2026-му, але ніхто не заважає вам насолодитися цим шедевром вже зараз.

 

 

Інше знамените творіння архітектора – це парк Гуель. Взагалі-то, початково, ця місцевість задумувалася Еусебі Гуелем - відомим промисловцем, меценатом та близьким другом Гауді, як таке собі котеджне містечко для багатіїв. З пагорбу, на якому вона розташована, відкривався прекрасний вид на місто. Однак, реалізувавши за увесь час два будинки, один з яких належав митцю, сім’я підприємця змушена була продати землю муніципалітету Барселони, де і вирішили - парк місту не завадить. Тож що у ньому такого виняткового? Видатний дизайн Маестро, ось що. Усі архітектурні та мистецькі форми гармонічно вписані у навколишню природу, оскільки натхнення митець шукав саме у ній. А, як відомо, природа не має прямих ліній, тож ви їх у парку і не знайдете. Казкові будиночки на вході – найкраще тому підтвердження. Конструкції більше схожі на скульптури, аніж на функціональні споруди. Від них догори ведуть сходи, котрі оздоблює символ парку – мозаїчна саламандра. Закінчуються вони перед гіпостилем – Залою Ста Колон. Частково прорізане у горі, це приміщення служить не тільки для насолоди ваших очей, а й має у собі хитро приховану дренажну систему. Вода, стікаючи з площі нагорі будівлі, крізь труби у колонах, збирається у цистерну знизу і використовується для зрошення рослинності. До речі, зала має лише вісімдесят шість колон. Як бачите, у таких питаннях не можна довіряти навіть великим геніям.  Піднявшись нагору гіпостилю, ви потрапляєте до Площі Природи, із її вигадливою лавкою-парапетом, яка змією оперізує край площі. Митець наказав будівельникам усіх своїх проектів збирати уламки керамічної плитки, битий посуд та інший яскравий мотлох, що, зазвичай, невгамовні дітлахи тягнуть до своїх кишень. Зробивши з цього мозаїку для оздоблення лавки, Гауді перетворив сміття на витвір мистецтва, сидячи на якому можна насолодитись винятковими краєвидами Барселони. Якщо бажаєте познайомитися з побутом каталонського генія, то завітайте до будинку-музею на території парку, у якому він прожив двадцять років.

 

У павутині вузьких вулиць Старого Міста розташований ще один приклад геніальності майстра – палац Гуеля. Будинок для найпалкішого поціновувача його власної творчості, відкрив Гауді дорогу до всесвітнього визнання. Більшість інженерних та дизайнерських рішень, застосованих при будівництві палацу, можна зустріти і в інших проектах архітектора. Варто сказати, що він, практично, визначив подальший стиль митця. Ззовні досить скромна, за мірками творінь Гауді, споруда, з сірого герафського мармуру, далеко не так проста, як видається. До задачі звести на маленькій площі великий розкішний будинок, архітектор підійшов, як завжди, творче. Не зважаючи на те, що палац наповнюється світлом крізь сто двадцять вікон, зодчий вирішив, що цього замало і для великої вітальні спорудив окрему систему, за допомогою якої світло потрапляє всередину, розсіюючись  крізь отвори у параболічному куполі на даху. Опалення тут теж унікальне. Воно поєднано із системою вентиляції, що дозволило зберегти місце у досить обмеженому просторі та, одночасно, створити комфортні умови всередині палацу. Рухаючись далі повз його кімнати, ви поступово почнете помічати, як майстру вдалося об’єднати структурні та декоративні елементи, надаючи краси утилітарним речам. З причини щільної забудови району, де розташована будівля, немає жодного ракурсу, який би дозволив роздивитися її повністю. Попри це, Гауді зробив на даху казково-яскраві куполи вентиляції та освітлення, в яких більш за все вгадується рука митця. Подібний прийом дозволяє здалека роздивитися будинок, аби ви не заблукали у його пошуках.  


Типи авіаційних двигунів

Роздивляючись у ілюмінатор двигун літака, під час подорожі до теплих країв, чи не доводилося вам замислюватися, як саме він влаштований? Як авіалайнеру вдається, за їх допомогою, долати тисячі кілометрів, витративши на це лише декілька годин? Оскільки у нашій попередній статті ми вже розібралися з чотирма силами, що роблять політ можливим, то чому б не поглибитися у тему і не розглянути компонент, що формує одну з цих сил, а саме – тягу.

 

 

Існує декілька підходів до класифікації двигунів, але, найчастіше, вони розподіляються за принципом дії. З очевидних причин, ми не будемо перераховувати усі існуючі типи авіаційних моторів, зупинившись лише на тих, які ви можете зустріти у повсякденному житті. А це двигуни внутрішнього згоряння (поршневі) та реактивні.

 

 

Принцип роботи поршневих авіаційних двигунів описати досить просто, оскільки цей принцип мало чим відрізняється від його автомобільного побратима. Енергія детонації паливно-повітряної суміші, що виникає у циліндрі, передається на колінчатий вал, посередництвом шатунно-поршневої групи. Вал, в свою чергу, обертає повітряний гвинт, що приводить літак у рух.  Але конструктивно вони досить різні, адже режими роботи і вимоги до надійності та потужності вкрай відмінні. З точки зору автомобільного двигуна, авіаційний постійно працює у «червоній зоні» обертів, бо навіть крейсерський режим – це 75% від максимальної потужності. Авіаційний мотор позбавлений значної частини механізмів, які є у автомобільного, але він оснащений дублюючими системами задля того, щоб уникнути його зупинки, у разі відмови одної з систем. Адже, якщо полум’яне серце вашого сталевого коня зламається у дорозі – це зупинка на узбіччі і виклик евакуатора, а як те саме трапиться з літаком у польоті – це смертельна загроза життю людей. З цієї ж причини, при виготовленні авіаційних моторів, використовуються передові технології та надміцні матеріали. У першій половині минулого сторіччя, цей тип силових установок застосовувався майже на всіх літальних апаратах – від військових винищувачів, до пасажирських авіалайнерів, згодом поступившись місцем більш ефективним розробкам. На сьогодні, ви можете потрапити на борт літака з поршневим мотором, замовивши повітряну екскурсію околицями курорту, де ви відпочиваєте. Оскільки сучасні нащадки цих ветеранів авіаґалузі, знайшли застосування у «малій» та спортивній авіації.

 

З реактивними двигунами все не так просто. По перше – їх існує чимало видів. Ну а по-друге -  вони значно складніші за поршневі. Почнемо з основ. Якщо дуже просто, принцип дії реактивної силової установки полягає у приведенні в рух літака за допомогою енергії розпечених газів, що, утворюючись всередині двигуна, формують на виході з нього реактивний струмінь. В соцмережах достатньо відеозаписів шкільного експерименту, у якому велику пляшку із вузьким отвором підвішують на натягнутий дріт, наповнюють газом, підпалюють і вона починає рухатися за рахунок енергії згоряння цього газу. Так виглядає найпростіший реактивний двигун. Якщо реакція горіння підтримується за рахунок повітря з атмосфери – це повітряно-реактивний двигун, а якщо за рахунок власних запасів окислювача – ракетний. Лишимо ракетні двигуни спеціалістам Південмашу та Ілону Маску, адже сьогодні нас цікавлять не вони.

 

Повітряно-реактивні двигуни – досить велике сімейство. Проте, на літаках цивільної авіації ви побачите лише  два їх види – двоконтурний турбореактивний та турбогвинтовий мотори. Перший з них, наразі, найпопулярніший тип авіаційних силових установок. Цими двигунами, зокрема, обладнані і усі наші літаки. Спробуємо описати принцип його дії якомога простіше. Перший контур – це серцевина двигуна, місце, де відбувається вся магія. Складається він з  компресора, валу (валів), камери згоряння, турбіни та сопла. Потік повітря потрапляє до компресора, де воно стискається і подається до камери згоряння. Змішуючись із пальним, воно згорає, утворюючи розпечені гази, які обертають турбіну що, в свою чергу, обертає компресор. Решта газів, виходячи через сопло позаду турбіни, утворює реактивну тягу. Аби було легше зрозуміти написане, уявіть собі вал, на одному кінці якого розташований компресор, на іншому кінці – турбіна, а між ними розташована камера згоряння кільцевої форми, через отвір якої проходить вал. Сподіваємося, що так простіше. Стосовно другого контуру, то він розташований навколо першого, між ним та гондолою двигуна. Складається з вентилятору великого діаметру (або першого ступеню компресора, що притаманно військовій техніці), нерухомого апарату випрямляння поза ним та сопла. Вентилятор, обертаючись на одному валу із турбіною та компресором, створює тягу у другому контурі. Співвідношення витрати повітря у обох контурах називають ступенем двоконтурності – чим він вище, тим більшого ККД вдається досягти. Сучасні двоконтурні турбореактивні двигуни розвивають до 70-80% тяги саме у другому контурі. Двигуни зі ступенем двоконтурності вище за 2, йменуються турбовентиляторними. Всі двоконтурні турбореактивні двигуни, що сьогодні встановлюють на комерційну авіатехніку,  є турбовентиляторними. Тож можете їх так і називати, не помилитесь.

 

Турбогвинтовий мотор має лише один контур і перебіг процесів у ньому майже ідентичний турбореактивному, за виключенням того, що практично уся енергія продуктів згоряння витрачається на обертання гвинта. Реактивний струмінь настільки слабкий, що більшість сучасних турбогвинтових двигунів не мають сопла, лише вихлопну трубу. На відміну від турбовентиляторного, де власне вентилятор обертається безпосередньо турбіною, обертальний момент на гвинт у турбогвинтового двигуна  передається посередництвом редуктора. Чому так? Турбіна, за своїми властивостями, це високообертовий пристрій із низьким значенням моменту, коли для ефективної роботи повітряного гвинта потрібні нижчі обороти, але більший момент тяги. Редуктор і покликаний здійснити це перетворення. Подібні мотори мають дуже високу паливну ефективність на низьких та середніх швидкостях, що робить їх прекрасним вибором для встановлення на невеликі близькомагістральні літаки. До 2014-го року, наша авіакомпанія експлуатувала лайнери ATR-42 та 72, що приводилися у рух цим типом силової установки.

 

Ось так ми і зазирнули одним оком у світ авіаційних моторів комерційної авіації. Сподіваємося, що ця загальна інформація здатна втамувати вашу цікавість. Ну а якщо ні – простори всесвітньої мережі містять багато тематичних ресурсів, де ви зможете отримати більш вичерпну інформацію.


Магія польоту

Незважаючи на проходження кожним із нас шкільного курсу фізики, на аеродинаміці літальних апаратів ніхто особливої уваги не загострював. Тому, більшість людей, має досить поверхні знання стосовно того, чому саме багатотонна металічна машина тримається у повітрі. А дехто взагалі не має й гадки про це, тому процес польоту для них більше схожий на чаклунство. Незнання породжує страх, який базується на чутках та вигадках, що стримує людину від подорожей цим видом транспорту. На нашу думку, подібна нісенітниця не повинна мати місця у сучасному світі, адже багато людей навмисно позбавляють себе можливості дістатися необхідного пункту призначення, у найшвидший та найбезпечніший спосіб. Тому ми хочемо познайомити вас із аеродинамічними силами, що роблять політ літака можливим.

 

Дещо спростивши, можна виділити чотири основні сили, які впливають на літак: це сили тяги, підіймальна сила, вага літака та аеродинамічний опір. Базуючись на третьому законі Ньютона, згідно якого на кожну дію є протидія, сила тяги протидіє силі лобового опору, а вага літака протидіє підіймальній силі. Вони врівноважують одна одну і зміна величини однієї з них, призводить до зміни характеристик польоту. Наприклад, якщо підіймальна сила перевищує вагу повітряного судна – воно починає набирати висоту , а якщо лобовий опір більший за тягу – літак втрачає швидкість. Рівний горизонтальний політ можливий лише за умови повного врівноваження усіх чотирьох сил. Тож звідки ці сили беруться?

Підіймальну силу, як неважко здогадатися, генерує крило. Вона виникає унаслідок різниці тиску повітря під крилом і над ним. Цей важливий елемент аеродинаміки побудований таким чином, що шлях, який проходить повітря зверху, довший, за рахунок викривлення його поверхні. Тому потік у цій частині більш розріджений, що виштовхує крило догори, щільним потоком знизу.

 

З вагою дещо простіше, бо вага, вона вага і є. Загальна маса літального апарату, включаючи паливо, екіпаж, багаж та щасливих туристів, що летять відпочивати – це сила, котра тягне його донизу. Прийнято вважати вагу єдиною незмінною, серед цих сил, величиною, однак, витрачаючи паливо, повітряне судно все ж стає легшим. Насправді, цю силу можна назвати силою земного тяжіння, але можете називати і вагою – все одно помилкою це не буде.

Почувши слово «літак», перед тим як уява намалює нам його обриси, пам’ять нагадає його звук. Гуркіт потужних двигунів, що розриває навколишню місцевість – ледве не найпомітніший спогад усіх людей, що хоч раз у житті бачили літак. Саме двигуни, перетворюючи паливо на енергію руху, формують ще одну силу – силу тяги. Вона направлена паралельно повздовжньої осі повітряного судна, штовхаючи його уперед.

І, насамкінець - аеродинамічний опір. Цю силу, у широкому сенсі формує атмосфера. Її інтенсивність залежить від деяких факторів. Наприклад, висота. Як ви знаєте, чим вище від землі, тим більш розріджене повітря і, відповідно, менший лобовий опір. Саме тому, долаючи перші метри польоту, двигуни працюють на повну потужність, продираючись повз щільних слоїв повітря. Сила та напрямок вітру також значно впливають на швидкість літака, прискорюючи або уповільнюючи його, залежно від обставин. З цієї причини, політ за тим самим маршрутом може відрізнятися у часі. Так, ви можете летіти на одному з перельотів довше не тому, що пілоти не вміють літати або вони економлять паливо, а з причини сильного зустрічного вітру.

Управління літаком – це постійна взаємодія з цими силами, здатність адаптуватися в мінливих умовах польоту. Безумовно, наші пілоти вміють це робити бездоганно. Не дивлячись на те, електронні системи все одно багатократно страхують дії пілотів, аби виключити навіть найменшу ймовірність помилки.

Авіакомпанія Azur Air Ukraine сподівається, що, взявши нові знання на озброєння, ви зможете по новому поглянути на звичний для вас процес польоту. А якщо ви, з якихось причин, боїтесь літати, то, можливо, ця інформація допоможе вам ступити на борт без остраху та не дозволить похмурим думкам затьмарити вашу відпустку. Безпечних вам польотів та гарного відпочинку!     


Відпочинок у Домінікані

Острів Гаїті, на якому розташована Домініканська Республіка, з року в рік, приваблює мільйони туристів з усіх куточків світу. Ви можете поцікавитися – чому така шалена популярність, адже, не дивлячись на незрівнянну красу цього місця, все ж таки, воно не єдине на Землі, де можна відпочити під пальмами, на березі блакитного моря. Ну, по-перше, таку красу ще потрібно пошукати, а, по-друге – тут кожен знаходить собі зайняття до душі.

 

І це не просто слова! Навіть пляжний відпочинок тут може сильно відрізнятися. Береги республіки омиваються одразу Карибським морем та Атлантичним океаном, що дає широкі можливості вибору місця відпочинку, виходячи із ваших вподобань. На чотирьохстах кілометрах пляжної смуги, ви точно зможете знайти місце, яке ідеально підходить саме вам. Більш спокійне та тепле Карибське море, підходить для сімейного відпочинку, до того ж, на південному узбережжі, яке воно омиває, чимало місць з мілководними пляжами, де можна спокійно знаходитись з дітьми, не переймаючись кожну хвилину, аби вони не втрапили до халепи. Навіть якщо ви приїхали тільки зі своєю другою половиною, але не любите ділити територію із галасною молоддю – карибський берег запропонує вам чимало місць для комфортного усамітнення.

Води Атлантики дещо прохолодніші, та й хвилі тут бувають чималі, однак більшість курортників обирає саме цю місцевість. Розгадка криється у білосніжних пляжах та незрівнянної краси природі. Східне узбережжя, що також відноситься до атлантичного, оточене грядою коралових рифів, які перешкоджають утворенню великих хвиль. Ця частина острову – найбільше зосередження туристів. П’ятизіркові готелі, розвинена інфраструктура та насичене нічне життя, поза усіляким сумнівом, не залишить байдужими поціновувачів подібного відпочинку.

Вас нудить від монотонних походів на пляж і засмаги по годиннику, а відпустку без добрячої порції адреналіну ви вважаєте марно згаяним часом? Домінікана і тут не облишить вас на самоті. Від можливостей активно провести час, просто розбігаються очі. На північній стороні є декілька місць, де могутні вітри Атлантики, дарують неперевершені можливості для серферів, кайтерів та вінд-серферів. Бажання осідлати хвилю, вабить сюди чималу кількість людей, з усіх куточків планети. А ось дайвінг чи снортлінг вам варто спробувати, навіть якщо ви не прихильник подібних активнощів. Адже ви прибули ледве не до найкращого місця, де можна це здійснити. Коралові рифи, різноманіття морських мешканців, підводні печери, затонулі кораблі та кришталево чиста вода, що дозволяє роздивитися все вищезазначене у найменших подробицях.

Екскурсії? Скільки завгодно! Подивитись в цій країні є на що. Колоніальні квартали столиці, що була заснована не хтозна-ким, а самим Бартоломео Колумбом – братом відомого мореплавця. Безліч національних парків, що дивують первинною красою своєї природи. Стрімкі річки та бурхливі водоспади. Безлюдні острови, з чистими пляжами та прозорою водою. І, навіть, вертолітна прогулянка для спостереження за китами! Все це розмаїття чекає лише на ваш візит.

Тож якщо ви маєте сумніви щодо вибору місця проведення відпустки – не вагайтеся, сміливо обирайте Домініканську Республіку. Цей райський куточок знайде що запропонувати як новачку, так і досвідченому туристу.


Що очікувати туристу, під час святкування Курбан-Байрам?

Багатовікові традиції проведення релігійних мусульманських свят, грають значну роль у суспільному та культурному житті країн, які проголошують іслам державною релігією. І Курбан-Байрам – свято жертвоприношення, є одним із головних. У 2019-му році, воно почнеться 11 серпня та триватиме від трьох до десяти днів, залежно від країни. Масштаби його проведення можна порівняти із масштабами Нового Року на пострадянському просторі. Якщо вийшло так, що ця визначна подія припала на ваш відпочинок, ми можемо дати вам декілька порад.

Для того, щоб розібратися у особливостях проведення Курбан-Байраму, потрібно, спершу, ознайомитися з історією його виникнення. За легендою, пророк Ибрахім та його друга жінка довго не могли мати дітей. Чоловік підносив молитви до Аллаха, з проханням подарувати йому сина, навіть якщо Всевишній потім накаже Ібрахіму принести його в жертву. Аллах почув молитви пророка та, невдовзі, дружина народила йому сина. Однак, роками потому, до чоловіка прийшов ангел Джебраїл, з вимогою виконати обіцяне. Ібрахім, без зайвих слів, прийшов із сином до містечка Міна, що поблизу Мекки, підготував усе для ритуалу, проте, коли він замахнувся ножем, ангел відвів зброю в сторону та замінив сина ягням. З тих пір, усі віруючі доводять свою відданість Всевишньому у такий спосіб. Свято знаменує собою закінчення Хаджу – паломництва до Мекки та, згідно Корану, паломники мають  принести жертву у той самій долині Міна, але допускається робити це вдома.

Що очікувати туристу у дні проведення свята? В першу чергу - зачинені усі державні установи, музеї та банки. Більшість невеликих крамниць також не працюють, а графік роботи великих супермаркетів, молів та магазинів роздрібних мереж, буде скороченим. Мечеті будуть заповнені віруючими, тож екскурсії до них у ці дні краще не планувати. Сильно ускладниться ситуаціях з транспортом – кількість машин на дорогах зросте в декілька разів, а у громадському транспорті не буде де і яблуку впасти. Однак, якщо ви думаєте, що збіг свята з вашою відпусткою – це декілька зіпсованих її днів, то ви сильно помиляєтесь, оскільки подія супроводжується веселими народними гуляннями, безкоштовним частуванням святковими стравами та ярмарками. Це ваш унікальний шанс познайомитися ближче з культурою місцевих мешканців та з мусульманськими традиціями взагалі. Якщо ви переймаєтеся тим, що станете свідком ритуалу заклання - Курбанджи, особливо, якщо подорожуєте з дитиною, то місцева влада запевняє, що ніхто не стане різати тварину посеред вулиці, особливо у туристичному секторі.  Тож можете сміливо вирушати у місто.


Речі, заборонені до провозу у ручній поклажі

Часто трапляється так, що, під час проходження контролю у аеропорту, з вашої ручної поклажі вилучають предмет, який не відповідає вимогам авіаційної безпеки. Нерідко це дорога річ і такий прикрий інцидент може всерйоз зіпсувати вам настрій. Щоб уникнути подібних випадків, ми надаємо вам інформацію, щодо переліку речей, які заборонені для провозу у ручній поклажі, але дозволені для провозу у зареєстрованому багажу.

Насамперед, це колючо-ріжучі предмети. Господарсько-побутові та мисливські ножі, ножиці, металеві столові прилади, шприці, манікюрні приналежності, робочий інструмент та, навіть, в’язальні шпиці, у тому числі дерев’яні, будуть вилучені співробітником служби безпеки аеропорту.  Спортивний інвентар також може становити загрозу для пасажирів, тому предмети, на кшталт арбалетів, рушниць для підводного полювання, велосипедів, предметів, що імітують реальну зброю, велосипедних ланцюгів, кийків та бейсбольних битків, теж не допущені до перевезення у салоні літака.

 

Заборона розповсюджується на рідини, аерозолі та гелі, у ємностях понад 100 мл такі, як нерадіоактивні лікарські засоби (медичні препарати, що вироблені на спиртовій основі) або туалетні засоби (лак для волосся,парфумерія), аерозолі що складаються з незаймистих і нетоксичних речовин та використовуються в спортивних або побутових цілях (вони повинні бути забезпечені захисними ковпачками).

 

Не пройдуть пункт контролю також міцні алкогольні напої (від 24 % до 70 % об.), у тарі, об’ємом понад 100 мл. Їх потрібно перевозити в зареєстрованому багажу, у пляшках, ємністю не більше 5 л на одного пасажира, при максимальному об’ємі одинарної упаковки не більше 5 літрів.

 

Окремо слід виділити літієві акумулятори. Залежно від їх типу та потужності, вони також можуть бути заборонені до перевезення у пасажирському салоні літака. Потужність батарей малого розміру, таких, як елементи живлення мобільних телефонів, планшетів та плеєрів,  має бути меншою за 100 Ватт-годин (Wh). Батареї середнього розміру, на зразок зовнішніх акумуляторів (powerbank), не повинні перевищувати 160Wh. Як вирахувати цей показник, якщо він не зазначений в специфікаціях вашого пристрою? Дуже просто. Ви берете його ємність (в Ампер-годинах) і множите на його напругу (у Вольтах). Наприклад, батарея для ноутбука, ємністю 2,38 Ah (2380 mAh)*14,4V=34Wh. Нічого складного.

 

Як вже зазначалось, усі вищезгадані предмети заборонені до перевезення у ручній поклажі, але дозволені у зареєстрованому багажу. Однак, існує перелік предметів, які заборонені для перевезення авіатранспортом взагалі. До цих речей відносяться кислоти, луги, вибухівка, легкозаймисті рідини, радіоактивні, токсичні, отруйні та інфекційні матеріали, стиснений горючий та негорючий газ, аерозолі, магнітні пристрої, ртутні термометри (не медичного призначення, або медичні без футляру) та барометри.

Ці правила є обов’язковими для виконання. Притримуйтесь їх і ваша відпустка не буде затьмарена неприємними інцидентами на пункті контролю авіаційної безпеки. В іншому випадку, усі заборонені речі будуть вилучені та утилізовані, згідно встановлених процедур. Більш вичерпну інформацію, щодо дозволенних та заборонених речей, ви можете знайти на відповідній сторінці нашого сайту.  Вдалих вам польотів та гарного відпочинку!


Пам’ятки на околицях Анталії

Якщо ви читали нашу попередню статтю про визначні місця Анталії, то знаєте, наскільки багате на пам’ятки це чудове місто. Однак, на його околицях також чимало місць, які варті вашого відвідування. Є такі, що відсилають до багатої історії регіону, або ті, над створенням яких попрацювала сама матінка-природа. А це значить, що кожен може знайти собі пригоди на власний смак.

 

 

Почати огляд слід з водоспаду Нижній Дюден, що стрімким, бурхливим потоком, зривається із сорокаметрової скелі і впадає до Середземного моря. Захоплююче видовище! Ви можете скористатися оглядовими майданчиками, аби зробити фото на фоні цієї природної величі, однак, якщо прагнете більш вражаючих світлин, які змусять заздрити вам навіть досвідчених мандрівників, потрібно зробити їх зі сторони моря. Опинившись на борту екскурсійного човна, вам відкриється уся первинна краса цієї пам’ятки. До речі, водоспад ввечері підсвічується, що ідеально підходить для романтичних прогулянок. Навколо нього розташований парк, де можна перевести подих та вкласти у голові враження від побаченого.

 

 

Але якщо є Нижній Дюден, то десь має існувати і верхній – зауважите ви. Маєте рацію, пані та панове. Верхній Дюден і справді існує, більш того – красою він точно не поступається своєму побратиму. Розташований у десяти кілометрах від центру Анталії, це диво природи являє собою каскад струмків та потоків річки Дюден, які спадають з двадцятисемиметрової висоти карстових утворень. І, ніби відповідаючи на те, що силу та красу Нижнього Дюдена можна оцінити, підібравшись до нього впритул спереду, Верхній Дюден дає вам змогу зробити те саме, але позаду. Звучить трохи химерно, але пояснення дуже просте – бурхливі потоки приховують за собою велику печеру, з якої відкривається зовсім інший, незвичний краєвид. До того ж, Дюденбаші (саме так називається місцевість) знаходиться посеред національного парку, тому можна сумістити милування вируючими потоками річки, з прогулянкою серед вікових дерев.

 

 

Продовжуючи перелік пам’яток, що знаходяться у безпосередній близькості до Анталії, слід обов’язково згадати про руїни Перге. Античне місто, за свою багатовікову історію, змінило чимало господарів, але найбільшого розквіту набуло, опинившись у власності римлян. Місто розташовано на деякому віддаленні від моря, проте на березі суднохідної річки, що захищало від піратських набігів і давало змогу користуватися усіма привілеями прибережного морських поселень. Але, за часів Візантії, річка почала міліти, а землі навколо неї заболочуватися, що призвело до відтоку населення. Сельджуки вже зустріли, замість величного міста, крихітне поселення, яке, за деякий час, також припинило своє існування. Тож що лишилось від булої величі на сьогоднішній день? По перше – це Елліністичні Ворота, де розпочнеться ваша подорож. Дві округлі башти, розташовані обабіч, точно вкажуть вам, що ви на місці. Амфітеатр та стадіон теж знаходяться у досить прийнятному стані, зважаючи крізь скільки століть пройшли. В останньому могли розміститися до 12 000 глядачів. Вашу увагу, без всякого сумніву, приверне ринкова площа-агора, що відзначається серед решти каміння, стрункими рядами колон. Наостанок, слід відвідати величезний комплекс бань-терм, частина системи опалення яких зберіглась і понині.

 

 

Трохи подалі знаходяться руїни ще одного стародавнього міста – Аспендоса. Засноване у XII-XIII ст. до н. е., воно практично повторило історію Перге, отримавши найбільший розвиток за часів Римської Імперії, занепад за Візантії та зникнення з карт після сельджуцьких завоювань. В період розквіту, місто славилось своїми кіньми. Аспендоські скакуни цінувалися по всій її території і за них заможні патриції ладні були викласти чимало монет. До речі, слід віддячити останнім господарям міста – сельджукам, за прекрасно збережену головну пам’ятку – римський театр майстра Зенона, який завойовники використовували у якості караван-сараю, підтримуючи споруду у пристойному вигляді. Цей архітектурний шедевр, попри свій поважний вік, вражає не тільки красою зовнішнього вигляду, а ще й унікальною акустикою. В свої кращі часи, міг вміщувати до 17 000 поціновувачів мистецтва. Можливо, місцевий акведук і не може похвалитися таким самим чудовим станом, однак вражає своїми розмірами. Двадцятикілометрова артерія, що забезпечувала місто питною водою, одним своїм виглядом викликає повагу до її творців і є найбільшою подібною спорудою у Туреччині. Також, поблизу розташовані руїни іподрому, агори, базиліки та некрополю, що збереглися дещо гірше, але все одно варті вашої уваги.

 

 

Якщо попередніх руїн вам видалося мало, то вирушайте далі, на схід від Анталії, до решток міста Сіде. Розташований безпосередньо на березі моря, цей античний комплекс теж набув вершини свого розквіту, за часів правління невсидючих нащадків Ромула та Рема. Засновники міста вирішили не ховати його від піратів вглиб материку, а, зайнявши стратегічно вигідну висоту та побудувавши з усіх сторін стіни, здолати морських розбійників у чесному двобої. Однак, це не вберегло фортецю від захоплення кілікійськими піратами, у I ст. до н.е. У той час місто набуло недоброї слави, ставши одним з найбільших невільничих ринків. Навіть коли, за декілька десятиліть, римський полководець Помпей пожбурив злодіїв з міста, работоргівлю припиняти не стали. Вигідний, мабуть, був бізнес. Про бурхливе минуле Сіде свідчать рештки могутніх стін, шо непогано збереглися, незважаючи на зруйнування його арабськими завойовниками. Ну і, звичайно ж, - яке стародавнє місто без амфітеатру? У Сіде він винятковий. Це найбільша подібна споруда у Туреччині, що, у кращі часи, могла розташувати на своїх трибунах понад двадцять тисяч глядачів! Рештки свідчать про те, що у ньому проводили не лише вистави, а й гладіаторські поєдинки і травлю звірів. Розваги на будь-який смак, як плебеїв, так і патриціїв. А ще, обов’язково завітайте до монументального фонтану-німфеуму, руїн агори та храму Аполлона. Багато цінних пам’яток, із числа тих, що могли б прихопити з собою нечисті на руку громадяни, були зібрані у руїнах та, наразі, експонуються у музеї Сіде. Варто відвідати, як вже так сталося, що ви опинилися поруч.

Як бачите, околиці Анталії багаті на пам’ятки аж ніяк не менше за саме місто. Тому ми рекомендуємо вам відволіктися на один-два дня від сонячних ванн та водних процедур, аби з головою поринути у природні красоти та античну історію.


Визначні місця Анталії

Для багатьох подорожуючих, середземноморська перлина – місто Анталія, асоціюється хіба що з лазурним морем, розкішними готелями та системою “All inclusive”, яка сильно спонукає до того, щоб не полишати стін вашого місця розташування.  В принципі, можна зрозуміти людей, які втомилися, заповзято працюючи у себе вдома. Їх цілком влаштовує рутинне відвідування пляжу, з перервами на їжу та сон. Власно кажучи, з цією метою вони і прибули до знаменитого турецького курорту, аби на відпочинку взагалі ні про що не турбуватись. Однак, є і такі, що починають нудьгувати вже на другий день безцільного валяння у шезлонгу. Для всіх людей, яким цікаво побачити світ поза дверима готелю, ми пропонуємо ознайомитися зі списком визначних пам’яток  цього величного міста.

 

У регіону надзвичайно багата історія, яка відсилає ще до тих часів, коли люди ледве тільки починали видиратися з печер. Саме місто було засновано пергамським царем Атталом II, у 159 р. до н.е., та, спочатку, носило його ім’я, маючи назву Атталія. За увесь свій довгий час існування, місто змінило чимало господарів, мало періоди розквіту та занепаду, що визначило зовнішній вигляд його історичної частини, яка називається Калеічі, що перекладається як «внутрішня фортеця» або «всередині фортеці» . Воно має унікальне нашарування культур – від фортець до мечетей, від Римської імперії до Османської. Цей факт, а також те, що більшість будівель вдалося зберегти непошкодженими, робить історичний центр міста обов’язковим до відвідування.

 

 

А розпочати свою подорож вузькими вуличками Калеічі ми рекомендуємо з воріт Адріана. Цю тріумфальну арку звели у 130-му році, на честь візиту римського імператора Адріана, котрий, після завоювання регіону, вирішив  зробити місто своєю зимовою резиденцією. Подейкують, що колись арка мала два яруси та була прикрашена скульптурами імператорської родини, але дізнатись про те - правда це чи байки місцевих, вже не має змоги. Можете потренувати уяву, домальовуючи вказані елементи оздоблення у себе в голові. На бруківці навколо воріт, можна розгледіти стародавні колії візків та сліди кінських копит, тому над нею встановлений металевий місток, аби необачні туристи не увіковічили себе в історії Туреччини, відбитком свого черевика.

 

 

Рухаючись далі, повз ворота, ви обов’язково помітите химерної форми вежу, що височіє над рештою будівель. Можете не сумніватися, що ви знайшли мінарет Івлі – один із символів Анталії. Майже сорокаметрова споруда, яку помітно практично з будь-якої точки старого міста, була зведена ще у XIII столітті і нічого схожого на неї ви ніде більш не знайдете. Все завдяки унікальній формі, яка складається з восьми напівциліндрів. Хтось каже, що це схоже на ручку для викрутки, але ми відповімо йому, що він нічого не тямить у красі середньовічної мусульманської архітектури. До балкону мінарету ведуть 90 сходинок. Раніше їх було 99, що символічно – стільки імен має Аллах, але дев’ять з них, з часом, кудись поділися. На цокольному поверсі розміщений музей, де ви можете ознайомитися з побутом мусульманських ченців.

 

 

Далі сміливо рухайтесь до площі Кале Каписи, яка має одразу дві пам’ятки. Годинникова вежа Саат Кулеси, приваблює цікавими обрисами, де на п’ятикутному першому поверсі, знаходиться чотирикутна башта,на кожній із сторін якої, розташований циферблат годинника. Він, до речі, був подарований султану Абдул-Хаміду, німецьким імператором Вільгельмом Другим. Крута штука, на ті часи. Історики стверджують, що вежа була спроектована безпосередньо для оздоблення дорогоцінного подарунка, а не навпаки. Важливо, що це була перша у імперії подібна конструкція, а вже потім схожі споруди стали з’являтися по всій її території. За нею знаходиться інша пам’ятка – мечеть Текелі Мехмет Паша. Збудована, приблизно, на рубежі XVI та XVII століть, у XVIII вона стала головною османською мечеттю міста. Велична будівля багатокупольної конструкції, оздоблена зсередини шліфованим мармуром, точно не залишить вас байдужим.

 

 

Ще одним з символів міста, безперечно, є башта Хидирлик. Це одна з найстаріших споруд у місті, яку побудували ще римляни, у II столітті. Родзинка цієї будівлі у тому, що достеменно невідомо її призначення. Одні вчені запевняють у тому, що це маяк, інші переконані, що вона була покликана захищати місто від ворогів. Треті називають дві попередні теорії помилковими та стверджують, що це взагалі гробниця. Навряд чи ми дізнаємося як то було у сиву давнину, однак, це ніяким чином не завадить вам скласти власну думку з цього приводу. Можливо, окинувши вежу пильним оком, ваш аналітичний розум зробить висновок, що це був просто склад для мотузок, або щось типу того. З даху пам’ятки відкривається чудовий вид на море вдень, а увечері її підсвічують, що дає можливість зробити дуже атмосферні фото.

 

 

Якщо цих краєвидів вам видасться мало – можете сміливо вирушати в парк Кечілі, який має оглядову площадку з чудовою панорамою моря, міста та старої гавані. Ту ви зможете не тільки зробити ще кілька світлин для своїх соцмереж, але ще й перепочити у тіні дерев, милуючись витворами сучасного мистецтва, які там розташовані. Щоправда, парк дещо захований від сторонніх очей, тому звіряйтеся з мапою, аби його не пропустити.

Ну і, нарешті, коли ви вже будете втомлені багатогодинною прогулянкою, можете перепочити в одному із колоритних закладів, котрих, після реконструкції цієї частини міста, розкидано безліч і на різні смаки. Або придбати у сувенірній лавці милу дрібничку, яка, збираючи пил у вашому серванті, буде нагадувати про цей незабутній відпочинок. Місцева влада потурбувалась про те, щоби туристи не нудьгували, створивши всю необхідну для цього інфраструктуру.

Ось такі поради, стосовно відвідування видатних місць Анталії, ми можемо вам дати. Тож є сенс у тому, аби виділити день на їх відвідування, адже не існує людей, котрих вони лишили би байдужими.